Лига Защиты Гражданских Прав

"Дзеркало Тижня", № 10 (689) 15 — 21 березня 2008
Автор: Ольга СКРИПНИК

Як ми і сподівалися, стаття «Ну й навіщо нам ця «КаКа?» («ДТ», №4, 2008 р.) викликала жвавий інтерес наших читачів, про що, зокрема, свідчать їхні відгуки на сайті тижневика, а також реакція Міністерства охорони здоров’я. Тоді ж ми пообіцяли, що надамо можливість висловитися з приводу порушених питань усім, хто володіє необхідною інформацією. І слова свого дотримуємо.

Для обговорення низки проблем, які стосуються позапланової вакцинації проти кору та краснухи, за круглим столом зібралися:

• Жанна Возіанова, академік АМН України, професор кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О. Богомольця;
  
• Анатолій Печінка, завідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ;
  
• Катерина Гаркава, імунолог, професор НМУ;
  
• Микола Проданчук, головний державний санітарний лікар МОЗ України;
  
• Людмила Мухарська, заступник головного державного санітарного лікаря МОЗ України;
  
• Віктор Марієвський, головний спеціаліст з епідеміології МОЗ України;
  
• Галина Мойсеєва, директор ДП «Центр імунобіологічних препаратів»;
  
• Микола Поліщук, радник президента України, голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення.
  
• Представники Всесвітньої організації охорони здоров’я обіцяли взяти участь у засіданні круглого столу, проте потім відмовилися.

Перш ніж надати слово всім учасникам круглого столу, дозволю собі процитувати два офіційні документи, щоб нагадати, як розвивалися події, на котрі сьогодні посилаються чиновники МОЗ і представники ВООЗ, та щоб читачі мали змогу зрозуміти, як за короткий час можуть трансформуватися цифри і факти у нашій статистиці.

У звіті МОЗ про результати профілактичних щеплень, зокрема, зазначено, що «за період 2002—2006 років відмічалось два епідемічні підйоми кору: перший у 2001—2002 рр., другий у 2005 — 2006 рр. Причини криються у тому, що протягом 1992—1994 рр. вакцинація проводилась низькоімуногенними вакцинами, отриманими по лінії гуманітарної допомоги, котрі не проходили державної реєстрації в Україні».

Отож була епідемія чи всього лише епідемічний підйом? «Прес-служба МОЗ офіційно заявляє, що в Україні і, зокрема, у м. Києві епідемії кору не спостерігається.

Станом на 2 лютого 2006 року в Україні зареєстровано 270 випадків із підозрою на кір.

Усього ж протягом січня у Києві було зареєстровано 2296 випадків підозри захворювання на кір, у тому числі 224 серед дітей.

За цей самий період було зареєстровано: у Сумській області — 123 випадки підозри захворювання на кір; у Вінницькій області — 898 випадків; у Закарпатській області — госпіталізовано протягом місяця 108 хворих. У Дніпропетровській області зареєстровано 823 особи, у тому числі 96 дітей, із підозрою на кір. Лабораторно підтверджений діагноз у 575 осіб.

Епідемічна ситуація захворюваності на кір в інших областях України залишається стабільною і не має істотних змін.

Шановні колеги, просимо вас не застосовувати термін «епідемія» стосовно епідемічної ситуації захворюваності на кір в Україні, щоб не викликати паніки та ажіотажу серед населення». ( 02.02.2006.)

Це останнє оприлюднене повідомлення щодо спалаху кору у 2006 році. Невдовзі ситуація стабілізувалася, і здавалося, про той спалах забули. Аж до того часу, коли на горизонті з’явилися 9 мільйонів доз вакцини індійського виробництва...

Довіри немає, але щеплення робити треба

М.Проданчук — Відразу після виходу статті у «Дзеркалі тижня» відбулася апаратна нарада державної санітарно-епідемічної служби, де я звернув увагу присутніх на всі ті питання, які було порушено у публікації.

Спалахи кору, відзначені в нашій країні, становили мало не 90% приросту захворювання на кір у Європі. Сьогодні ми не маємо захисту на 95% , а, за епідемічними показниками, захист популяції можливий лише при такому показникові. Ми не єдині у світі з такою ситуацією — Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) повідомила, що аналогічні обставини склалися в Японії. Висновок очевидний — вакцинацію потрібно проводити, і не лише з позиції окремого громадянина, а задля захисту всього нашого населення, всієї Європи.

Але як це робити? Сьогодні, на жаль чи на щастя, наші люди — зовсім не такі, які були 25—30 років тому, це вже інше суспільство. Нині сказати, що влада вирішила, а ви мусите підкоритися, — означає наштовхнутись на опір. Сьогодні люди хочуть, щоб їм, як мінімум, пояснили, а ще краще — щоб їх переконали у тому, що це їм необхідно. На жаль, ми маємо велику кризу довіри населення до влади і до всіх її інституцій, у тому числі й до Міністерства охорони здоров’я. Аби пересвідчитися у тому, який крок — правильний чи неправильний — робимо, ми провели відповідне соціологічне дослідження і отримали відповідь, яка свідчить: сьогодні більше половини населення не підтримує наших планів щодо масової імунізації. На жаль, аналогічна картина і в наших колег-медиків. Одначе це та акція, яка має підтримку з боку ВООЗ і з боку ЮНІСЕФ, — для масової вакцинації нам надається гуманітарна допомога.

Громадяни мусять усвідомити, що індивідуальний захист — лише одна частина проблеми, а інша — захист популяції в цілому, і вони повинні продемонструвати свою готовність та громадянську свідомість. Хочу наголосити, що в цій акції ніщо не повинно суперечити, навіть у найменших деталях, вимогам українського законодавства.

Я поділяю позицію «ДТ» стосовно використання вакцини, яка не зареєстрована в Україні: цього не можна робити навіть із добрими намірами, бо буде скомпрометовано і акцію, і саму вакцину. Перше моє розпорядження — зареєструвати вакцину в установленому порядку. Наступне — люди повинні мати вибір. Є ще кілька виробників, зокрема бельгійський, який випускає аналогічні вакцини. Треба зареєструвати їх в Україні, і якщо хтось не хоче робити щеплення індійською вакциною, яку запропонувала ВООЗ, він матиме вибір.

Наслідки й ускладнення від вакцинації — не такі вже й великі. Ми запросили до обговорення інфекціоністів та імунологів — вони відповідальні за здоров’я індивідуумів, а епідеміологи — за все населення. Я приймаю рішення на підставі висновків експертів, для мене такими експертами є насамперед епідеміологи.

В.М. — Робити щеплення — чи ні? Обов’язково робити. Є конкретні дані: хворіла дуже велика кількість населення, і ми мусимо захистити це населення.

К.Г. — Офіційно зареєстровано, що в Україні — епідемія кору?

В.М. — У нас епідемічне неблагополуччя щодо кору. І ми це постійно відчуваємо — спалахи то там, то там. Основна причина — відсутність імунітету. Скільки людей померло від вакцинації проти кору протягом останніх років? Немає таких даних. Нам потрібно проводити цю акцію.

Що спільного між суші і щепленням?

К.Г. — Мій учитель професор Моргунов любив повторювати: зайва вакцинація — це завжди алергізація. До речі, ВООЗ визначає ХХІ століття як століття алергічних захворювань. Про це слід пам’ятати і ставитися до ревакцинації дуже обережно.

Віруси кору та краснухи мають лімфотропні властивості, тобто в першу чергу вони впливають на лімфатичну систему. Це підтверджують і останні дослідження російських учених, які вказують саме на імунно-супресивні властивості кору та краснухи, а це означає, що першого удару буде завдано по імунній системі.

Реакція може розвиватися як алергія сповільненого типу або алергія негайного типу. У рекомендації до вакцини зазначено, що можливий анафілактичний шок. Свого часу під керівництвом професора Моргунова ми в лабораторії на кафедрі моделювали цей процес і бачили, наскільки швидко він розвивається і як важко вийти з цього стану. У рекомендаціях зазначено, що під рукою має бути лише розчин адреналіну, — насправді ж там повинна працювати реанімаційна бригада. Анафілактичний шок розвивається стрімко — від кількох секунд до 30 хвилин. Чи встигне домчати швидка допомога до клініки або до сільської лікарні, де проводиться вакцинація?

Л.М. —Справді, може бути анафілактичний шок, як і інші реакції. Ми про це говоримо відкрито, це є в наших інструкціях. Але це може статися після будь-якої планової вакцинації від кору чи БЦЖ.

М.Проданчук — Це може статися навіть від порції суші! З’їв суші — і може статися анафілактичний шок. Але ж цим не залякують!

— Проте суші до меню включають із власного бажання — ніхто не примушує це робити в обов’язковому порядку, як щеплення КК!

М.Проданчук — Щеплення теж ніхто не примушує робити!

К.Г. — Вакцинувати планують усю молодь віком від 16 до 29 років. Ми знаємо, що в календарі щеплень є планова вакцинація проти кору, тож ця категорія населення вже мала певну зустріч із цим антигеном. Перш ніж вакцинувати, слід визначити рівень імунітету, рівень антитіл до кору та краснухи.

М.Проданчук — Що стосується перевірки напруженості імунітету відносно кору — звісно, це дорого. Жодна країна цього не робила, як повідомляє ВООЗ, але ми повинні дати людям таку можливість. Із цим питанням звертатимемося до уряду. Гадаю, не варто економити бюджетні кошти, якщо маємо намір провести цю акцію.

К.Г. — Звичайна імунограма коштуватиме 260 гривень, а розширена — 510 гривень. Помножте на 9 мільйонів — і ви дізнаєтеся, у що це виллється для держави. Чи виділять із бюджету такі суми? Ви кажете: імунограму робитимемо не всім, а лише тим, хто захоче. Але ж щеплення пропонується зробити всім, а не лише тим, хто захоче?!

Я дуже уважно перечитала Закон України «Про інфекційні хвороби». У статті 12, у якій ідеться про профілактичні щеплення, жодного слова не сказано про те, хто відповідатиме, якщо в людини, не дай боже, станеться анафілактичний шок або інша якась реакція. Ви стверджуєте, що вакцинація проти кору та краснухи «не примусова, але обов’язкова». Але скажіть, будь ласка, хто конкретно відповідатиме, якщо будуть ускладнення після позапланової вакцинації?

Слід узяти до уваги ще одне: вводитиметься жива вакцина, яка, хоч і не повністю, але змінюватиме антигенний склад. Оскільки вакцину пропонують індійську, йдеться про популяцію не європейську, а азійську, що означає наявність антигенів, із якими ми, українці, не знайомі. Це може призвести до таких алергічних реакцій і станів, яких ми навіть припустити не можемо. Жарти з імунною системою дуже небезпечні, я добре це знаю, бо працюю в лабораторії вже 40 років.

Вакцинована Європа — від Молдови до Ірану

— У багатьох людей викликає справедливе невдоволення той факт, що вакцину виробництва Індійського інституту сироваток не було зареєстровано в Україні.

Г.М. — За даними ВООЗ, у світі, починаючи з 1998 року, було використано 40 мільйонів доз цієї вакцини для проведення кампаній масової імунізації. У нас є описані наслідки, які стосуються поствакцинальних реакцій та ускладнень, щодо всіх країн. До речі, у нас є стаття про проведення масової імунізації в Ірані, коли були вакциновані також вагітні жінки. Що стосується анафілактичного шоку, то на 40 млн. доз було зареєстровано всього три підтверджених випадки і ще 28 — із підозрою на таку реакцію.

— І все-таки — де було використано ці 40 млн. доз? У Латинській Америці, в Азії чи в Європі?

Г.М. — В Європі. В Албанії, Киргизстані, Молдові, Таджикистані, Азербайджані та Ірані.

Ж.В. — Коли вирішується питання масового використання вакцини, апробованої лише в тих країнах, котрі не досягли європейського рівня, слід бути дуже і дуже обережними.

Л.М. — Країни, які, в нашому розумінні, є європейськими, не проводили додаткової імунізації, бо вони подолали кір і краснуху з допомогою планових щеплень. Але це не означає, що в Європі немає вакцинації.

Г.М. — Згідно з календарем щеплень, наших дітей від кору вакцинують двічі — в один рік та в шість років. Проти краснухи вакцинують дівчаток у 15-річному віці.

Зараз ідеться про індійську вакцину для дорослих. Ми зробили аналіз даних ВООЗ, які містяться у досьє на вакцину: він свідчить, що жодного ускладнення не зареєстровано.

— Не було чи не зареєстровано? Як узагалі могло статися, що індійська вакцина в Україні не була зареєстрована, і все ж прийнято рішення про її використання?

Л.М. — Законодавство передбачає ввезення незареєстрованих препаратів за певних обставин — я кажу не лише про вакцину. Планувалося, що її буде ввезено за так званим одноразовим дозволом. Я не кажу, добре це чи зле, — просто є така норма.

— Надзвичайно зручна у користуванні норма!

Л.М. — Ця вакцина пройшла б усі необхідні дослідження!

— Коли? Якщо у листопаді вже повинні були провакцинувати 9 млн. осіб?

Г.М. — ВООЗ виступала з ініціативою, це питання розглядалося протягом кількох років. У світі є всього два виробники двохкомпонентної вакцини КК — Швейцарія та Індія. Ці вакцини взагалі не використовуються у жодному вакцинальному графіку.

К.Г. — Дуже «переконливий» аргумент — рекомендації ВООЗ. А чому ніхто не бере до уваги висновків вітчизняних учених — медиків та біологів — щодо стану здоров’я населення України? Не слід забувати про вплив на нас із вами чорнобильського фактора. Якщо раніше імунна система перебувала у стані депресії, то тепер вона перебуває у стані гіперактивації. І ця гіперактивація провокує аутоімунні та низку інших захворювань. Якщо зараз поміряти дозу радіації — цифра буде безпечна, але ж вона накопичується разом із водою, їжею, повітрям. В Україні слід шукати власні підходи, враховувати всі обставини. І якщо Центр імунобіологічних препаратів заявляє, що ця вакцина має певні характеристики, то цілком логічне запитання: чи використовували цю вакцину для щеплення дітей? Чи проводили випробування на тваринах? На яких? На тих, котрі мають низько реагуючу імунну систему чи високо реагуючу? Ці питання надзвичайно важливі! Ми прагнемо бути у складі Європи, але не беремо до уваги того, що кожна демократична держава враховує ситуацію у своїй країні, моделює наслідки масових акцій. Чому ж ми забуваємо про свої особливості і плетемось у загальному списку?

Кір як шило у мішку вакцинації

Г.М. — Якщо люди зіштовхнуться з нормальним вірусом кору, наслідки будуть жахливі. Я хворіла і добре знаю, що це таке. Чому немає публікацій — що таке кір і чим це закінчується?..

— Бо тепер кору немає. А в 2006 році були публікації, зокрема і в «ДТ». Хоча прес-служба МОЗ поширювала офіційну інформацію, мовляв, захворюваність на кір — явище сезонне, прогнозоване, і не потрібно «викликати паніку та ажіотаж серед населення». А паніку викликали якраз умови лікування хворих на кір: це були переважно студенти, яких везли на околицю міста в барак, у якому раніше лікували людей, залежних від алкоголю. Хто там лікувався, довіку не забуде грати на вікнах, обшарпані палати на п’ятнадцять осіб та один туалет на весь поверх. І це в столиці! А чиновники вдавали, що все гаразд.

Ж.В. — Лікуванням тоді займалися всі — терапевти, отоларингологи, інші фахівці, а нас, інфекціоністів, у лікарню не те що не запрошували — не допускали. Мені довелося буквально прориватися у відділення. Я там побувала і добре знаю, як і чим тоді лікували.

Л.М. — Ми, певно, були не готові до такої ситуації, нікуди було госпіталізувати хворих. Я не кажу про епідемію — з цим поняттям слід бути дуже обережними. У нашому законодавстві немає кількісного вираження поняття «епідемія», тому ми говоримо про спалах: було 45 тисяч хворих і 5 випадків смерті від кору.

— Чому ж у 2006 році такої інформації не було?!

Л.М. — Тепер хочемо запобігти такому і зробити все, аби Україна назавжди забула про кір. У нас вакцинація проти кору проводиться з 1969 року. Другу дозу ввели в 1986 році. Але захворюваність повертається кожні п’ять-шість років. Ми проаналізували, хто хворіє. З’ясувалося, що 90% — це дорослі. Тому й беремо цю групу.

— Серед причин спалаху кору ви раніше називали і те, що вакцина російського виробництва виявилася неякісною. Якщо відомо, що після двох вакцинацій молодь усе одно захворіла, та ще й масово, то де гарантія, що третя вакцинація врятує від кору?

Л.М. — Ніхто не каже, що була погана вакцина, — просто то була зовсім інша вакцина. До того ж технологія виготовлення вакцин змінюється. Проблема була не лише у самій вакцині, а й у її транспортуванні та зберіганні: може, холодовий ланцюг було порушено. Хто знає, як вона зберігалася 20—30 років тому?

— Чому 20—30 років? Під час спалаху хворіли в основному 17—19 річні студенти, яким останнє щеплення робилося у шестирічному віці, тобто 11—13 років тому, це вже за новими, не за радянськими правилами.

Л.М. — Ми не впевнені, що техніка введення вакцини була тоді такою, якою повинна бути.

Коли трапилися спалахи дифтерії у 90-х роках, ми аналізували документи й побачили, що помирали вакциновані діти. Чому? Батьки потім відверто казали: умовили медиків записати в медкартку, що щеплення зроблено, але насправді його не робили. І про це треба відверто казати населенню. Якщо вирішили вакцинуватися, то потрібно справді вакцинуватися, а не уникати цього.

Що стосується краснухи — планові вакцинації розпочалися з 2001 року. Тому діти, які народилися пізніше, — мають захист, а старші — не мають. Не мають такого захисту і більшість жінок дітородного віку. Рівень захворюваності на краснуху у нас ще вищий, ніж на кір.

Зараз ми вивчаємо контингенти, які потрапляють під вакцинацію проти кору та краснухи: студенти вищих навчальних закладів заповнюють відповідні анкети. На жаль, після статті, яка вийшла у «Дзеркалі тижня» на початку лютого, дуже багато студентів медичного університету відмовилося від цієї вакцинації.

Економ-клас вакцинації

Ж.В. — Спочатку визначмося з терміном «епідемія»: була чи не була вона в Україні? Трактування є різні, я назву затверджене ВООЗ: епідемія — це підйом рівня захворюваності над середньостатистичним. У нас було підвищення у п’ять—шість разів. Це — найсправжнісінька епідемія! І ніхто не переконає мене в тому, що у 2006 році в нас не було епідемії кору! Спалахи траплялися й раніше, але позаторік його рівень був найвищим за останніх 20 років.

Називаймо речі своїми іменами. Чи можна повністю ліквідувати кір? Поки що — ні. Коли велися розмови про ліквідацію поліомієліту та інших інфекційних хвороб, до списку потрапив і кір, але згодом зрозуміли, що до цього ще не готові: — наразі йдеться про контроль над цим захворюванням. У нас проводиться планова вакцинація, але чи хоча б раз робився аналіз її ефективності? Який рівень імунітету залишається після чергового щеплення? Я жодної серйозної публікації на цю тему не бачила.

Відомо, що у 80-х роках в СРСР був спалах кору. І тоді з’явилися досить цікаві дані: виявляється, Болгарія купила радянську вакцину і провела нею щеплення. Болгарські діти не захворіли, тоді як у Радянському Союзі зафіксовано чимало випадків, до того ж на всій території. Це насамперед свідчило про те, що десь було порушено холодовий ланцюг. Хто сьогодні в нас контролює і відповідає за те, як витримується холодовий ланцюг?..

Я можу навести багато прикладів неякісної вакцинації. Свого часу обстеження призовників засвідчило, що лише у п’яти відсотків із них напружений імунітет щодо дифтерії. Чому так склалося? Коли в Україні почастішали випадки дифтерії, довго радилися, зокрема і з ВООЗ, проводити вакцинацію чи ні. Врешті-решт, вирішили робити щеплення. Але за спрощеною схемою — тобто вводити дорослим не повноцінну дозу, а в кілька разів меншу. До чого це призвело? До сенсибілізації і, відповідно, — до нових проблем. Наша кафедра має величезний досвід боротьби з дифтерією — всі київські хворі пройшли через нашу клініку. Ми підготували методичні рекомендації щодо лікування дифтерії, але вони, судячи з усього, так і залишилися поза увагою, — жодного відгуку не надійшло.

У Швеції, де зважають на думку фахівців, із дифтерією впоралися за півроку, а в нашій країні боротьба з нею розтягнулася на 15 років. Чи не станеться те ж саме з кором? Хто перевіряв індійську вакцину? Чи була яка-небудь вибіркова група, на якій її випробовували? Хто давав дозвіл і згоду на створення такої вибірки? Які отримали результати? Якщо вдасться все швиденько зробити — хвалитимуть вакцину і пишатимуться вдалою імунізацією! А епідемії справді найближчим часом не буде, бо спалахи трапляються через чотири—п’ять років. До речі, нинішнього року в нашій клініці жодного випадку кору не було.

Ви стверджуєте, що необхідно проводити одночасно вакцинацію і проти кору, і проти краснухи. Знову ж таки — а на якій підставі? У Росії щорічно трапляється до 600 випадків вродженої краснухи — ці дані можна знайти в офіційних джерелах. У нашій статистиці за останніх п’ять років я не бачила жодного випадку вродженої краснухи.

Л.М. — Немає таких випадків. Не зареєстровано!

Ж.В. — Щоразу для того, аби пояснити студентам, яка епідситуація складається в країні, мені доводиться буквально випрошувати звіти щодо інфекційних захворювань. Хочу зазначити: у статистиці інфекційних захворювань краснухи немає взагалі. А як же ТОРЧ-інфекції, до яких належить і краснуха? Мене дуже непокоять самодіяльність і непослідовність у підходах до цих складних питань. Незрозуміло, чому планують усіх — і юнаків, і дівчат — імунізувати вакциною КК, а не КПК ? Чому виключили паротит? Чи знають у МОЗ, що сьогодні у Збройних силах досить актуальною є проблема епідпаротиту? За останніх два роки там спостерігався доволі високий рівень захворюваності. Як відомо, до 80% випадків паротиту закінчуються ускладненнями, серед яких — і безпліддя. Чому не підходити до вакцинації диференційовано — дівчат щепити проти краснухи, а юнаків — проти паротиту?

Ми багато років наполягаємо на тому, що необхідно запровадити паспорт вакцинації, куди б заносили всі дані про зроблені щеплення, на основі чого можна було б проаналізувати, яка вакцина спрацювала, а яка — ні, які ускладнення з’явилися, наскільки грамотно і вчасно реагував на все це лікар. Такий крок працював би на здоров’я кожної конкретної людини, до цього закликає індивідуальний підхід, а в нас поки що найважливіше — масовий результат.

Переконана, що нинішнього року питання масової імунізації вакциною КК вирішувати передчасно. Правильно підходять до проблеми імунологи — слід починати з обстеження імунної системи. Слід врахувати, що щеплення проти грипу, які нам щороку так настійливо нав’язуються, теж дадуться взнаки — вони можуть досить несприятливим чином проявитися під час вакцинації проти інших інфекцій. А тому проводити щеплення проти кору і краснухи за таких обставин, та ще й невідомою нам вакциною, — вважаю недоцільним.

Не лише сир буває безплатним

М.Проданчук — Хочу відповісти Жанні Іванівні. Завдання поставлене таке — зареєструвати вакцину і вивчити реакцію на цю вакцину на нашому населенні. Саме тому ми плануємо це робити не за місяць, а до кінця року.

Ж.В. — На якому контингенті?

М.Проданчук — У нас же визначено — вік 16—29 років, тільки добровольці. У принципі, вся вакцинація добровільна.

Ж.В. — У них перевірятимуть імунний статус?

М.Проданчук — Торік у чотирьох областях це було проведено, всі дані має мій заступник. Але є питання — вакцину нам закуповує ЮНІСЕФ за власні кошти, а ми вже два роки переносимо цю акцію. Якщо ми знову відмовимося, то потім доведеться купувати вакцину за кошти держбюджету. А 8—9 млн. доз вакцини Україні не під силу буде купити. (Невже це така вже непідйомна сума? ЮНІСЕФ заявляв, що за вакцину заплачено 5 млн. американських доларів. — Авт.) Моєю першою реакцією було бажання відмовитися від проведення вакцинації, доки не зробимо все так, як пропонує Жанна Іванівна. А нам кажуть: «Зачекайте, скільки можна переносити? Вам дають безплатно, можна сказати — дарують, а ви відмовляєтесь?!»

— Дуже давно було придумано троянського коня. Але спробуймо наразі абстрагуватися від того, що вакцина безплатна, а тому ми зобов’язані провести вакцинацію.

М.Проданчук — Дії, спрямовані на профілактику захворювань, зазвичай непомітні, а інколи й непопулярні. Згадайте вибух будинку у Дніпропетровську: що сказали б людині, котра б прикрутила вентиль і тимчасово залишила населення без газу? Всі б скаржилися і сварилися.

— А чи можна знайти в МОЗ такого фахівця, який би «прикрутив вентиль» і заради епідемічного благополуччя зупинив би закриття інфекційних відділень? У столиці дитяча інфекційна лікарня стала вже притчею во язицех. Ще до спалаху кору закрили на капремонт, а насправді назавжди, інфекційне відділення Центральної клінічної лікарні. Куди виселили кафедру інфекційних хвороб Київського національного медуніверситету? Де, в яких умовах навчаються студенти? Де лікуються інфекційні хворі багатомільйонного міста? Останніми роками скоротили три кафедри дитячих інфекційних хвороб у медичних університетах. Очевидно, найпотрібнішим є один вентиль — вакцинація?

М.Проданчук — Я готовий відповісти. Знаєте, де ті вентилі? У тих кабінках, де урни для голосування.

Паротит загрожує безпліддям

А.П. — Безперечно, профілактичні щеплення робити треба. Але, бажано, не так, як у далекій Кенії чи Ірані. Слід змінювати систему і підходи — тут саме й сидять люди, котрі цю систему створюють. Треба визначитися з багатьох питань. Перше — групи щеплення. Я вважаю, що необхідно охопити групу від 15 до 20 років. Але не згоден, що має бути група 20—30-річних: для них це вже не актуально. За офіційними даними, із 20 тисяч сироваток, зібраних з усієї України, — 85% серопозитивні. Отже, цій групі вакцинація проти кору вже не потрібна.

Жанна Іванівна торкнулася дуже болісної теми — епідпаротит. У 2006 році в армії показник захворюваності сягав 800 випадків на 100 тисяч, і в кожного другого — ускладнення: орхіт (тобто запалення яєчок). Це свідчить, що юнаків треба було у 15-річному віці провакцинувати.

Л.М. — Це робиться за календарем.

А.П. — А чому ж тоді вони так масово хворіють?

Л.М. — Ми вакцинуємо 15-річних хлопчиків протягом останніх п’яти років. Отож до тих, котрі захворіли, ще не дійшла вакцина.

А.П. — Очевидно, потрібна додаткова вакцинація хлопцям 15—20 років.

Л.М. — Нам ВООЗ не дасть на це вакцини, бо епідпаротит — наша внутрішня проблема.

А.П. —Наступне питання стосується краснухи. Під вакцинацію потрапляють жінки репродуктивного віку. Як ви плануєте перед щепленням визначати, вагітна вона чи ні? На око? Має бути експрес-діагностика вагітності.

Л.М. — Це давно вже вирішено.

А.П. — В одних документах пишуть, що після щеплення жінкам вагітніти не можна місяць, а в інших — три місяці. То що насправді треба знати про цю вакцину? Тільки не говорімо про вакцинацію вагітних жінок в Ірані! Запропонуйте це зробити у США або Німеччині, у тих країнах, звідки до нас приїжджають експерти і нав’язують свою точку зору. У приватній розмові вони мені сказали: «Ну, що ви, у нас цього не можна робити за жодних обставин!» То, скажіть будь ласка, хто ми для них? Коли приїжджають експерти, мені доводиться часто з ними спілкуватися. Я помітив, що до наших проблем вони ставляться дуже легковажно, бо вважають, що в Україні все можна швидко і легко провести. Нам потрібні додаткові дослідження вакцини — треба перевірити її імуногенність, ефективність та реактогенність, але не в дітей, а в дорослих. І контингент має бути не випадковий — потрібна суцільна вибірка.

У нашій країні вже були скандали, пов’язані із введенням імунобіологічних препаратів. Останній — проба Манту, яка залишила свій слід у Вінницькій області. Проблеми досі не вирішено. Слід мати це на увазі й не поспішати, приймаючи рішення. Не треба залякувати всіх кором і прирівнювати його до поліомієліту, — добре відомо, що кір не такий небезпечний у національному масштабі. Якщо питання стоїть, що це потрібно задля безпеки Європи, бо Європа хоче бути вільною від кору, — про це треба говорити відверто. І якщо вже держава йде назустріч такому побажанню, то вона повинна взяти на себе всю відповідальність за наслідки кампанії. Бо і в цій ситуації відповідальними зроблять чергових стрілочників — тих, хто власноруч робитиме щеплення.

Сьогодні вже ніхто не стане заперечувати, що відбувається масова алергізація населення. У Киргизії, Туркменистані чи Ірані алергійний фон може бути зовсім інакшим, ніж в Україні, бо там люди не так часто мають справу з імунобіологічними препаратами, та й ліками взагалі. Ми не маємо права орієнтуватися на ту кількість анафілактичних реакцій, яку там зафіксовано.

Турбують і питання, пов’язані з ураженням нервової системи, — це синдром Гієна-Барре і поствакцинальний енцефаліт. Недаремно вважається, що будь-яке ускладнення, яке виникло протягом місяця після вакцинації, — є поствакцинальним ускладненням.

Якщо фірма-виробник сама пише про можливі тяжкі ускладнення, то важко навіть уявити, що може бути насправді. Я ж не думаю, що виробник сам на себе зводить наклеп. Можна порівняти індійську вакцину з аналогічною, яку випускають у Європі, — там немає 20% артралгії чи артритів.

Л.М. — Але у Європі не випускають комбінованої вакцини КК.

А.П. — Але ж є протикорова і протикраснушна, є з чим порівнювати. Краще зробити менше, та краще. Піти на більші витрати, але провести нормальну вакцинацію наших дітей і підлітків якісними перевіреними вакцинами, щоб потім не було проблем. Важко сказати, що краще, — перехворіти на кір чи після щеплення отримати синдром Гієна-Барре і на все життя залишитися інвалідом. Той-таки Іран наводить дані про 28 випадків цього синдрому.

Л.М. — У нас в Україні не було такого!

А.П. — А що у нас взагалі було зареєстроване як ускладнення внаслідок вакцинації? У нас, як мінімум, треба померти, аби це потрапило в статистику.

— Учора матері з Вінниччини стояли під стінами міністерства — вони вже не мають власних коштів для обстеження й лікування своїх дітей, а держава не поспішає їм допомогти: вважається, що це не пов’язано з туберкулінодіагностикою.

Г.М. — А я вам кажу — це точно не пов’язано з пробою Манту!

Ж.В. — Для того, щоб боротися з інфекційними хворобами, слід називати речі своїми іменами. Коли був кір, статистику давали разів у п’ять-шість занижену. Не письмово, а по телефону надходила вказівка, що і як слід реєструвати, — звідси й перекоси у звітах.

«КаКа» для електорату

М.Поліщук — Коли я вчора сказав дружині, що йду на засідання круглого столу, де обговорюватиметься вакцинація проти кору і краснухи, вона як лікар відразу ж запитала: «А чому ви не розглядаєте паротит?»

Ви кажете, що не виділяються кошти з держбюджету на щеплення, а тут дали вакцину — треба її використати. Не можна поспішати у цій справі! По-перше, рік у рік в нас збільшується фінансування календаря щеплень, отож проблема вирішується, — я аналізував дані, починаючи з 2003 року. А по-друге, я дуже критично ставлюся до вакцинації. Чому? Бо бачив дуже багато алергій, зокрема і синдром Гієна-Барре. У лікарні швидкої допомоги за рік буває не менше 30 випадків, а ми не знаємо, звідки й чому вони з’явилися.

Масова вакцинація зазвичай проводиться у країнах третього світу — бо Європа хоче себе захистити. Але ми теж повинні себе захищати! Не можу погодитися з тим, що в нас немає ускладнень: вони або не реєструються, або ховаються під якимось іншим діагнозом. Якщо найбільше проблем було з кором, чому взялися відразу за двохкомпонентну вакцину?

Л.М. — Бо дуже важко проводити дві кампанії!

М.Поліщук — Я б не квапився з вакцинацією, бо складається враження, що це робиться не заради здоров’я людей, а щоб використати вакцину, яка є. Треба виважено підходити до ситуації.

— Міністр охорони здоров’я в інтерв’ю «ДТ» наголосив, що необхідно повернути довіру до медицини. А звідки вона візьметься за таких обставин?

М.Проданчук — Сьогодні ми побачили зріз громадської думки. Половина тих, хто висловився, — лікарі. Якщо сьогодні така думка з цього приводу радника президента Миколи Єфремовича, то я дуже сумніваюся в доцільності масової імунізації. Бо привести до повної готовності громадян, якщо сумніваються медики, якщо не впевнений радник президента, колишній міністр, — неможливо. Треба не просто пропагувати акцію, а пояснити людям, із якою метою це робиться, переконати їх у тому, що це їм же потрібно, до того ж — нічим не загрожує. Це досить складно, але якщо нам удасться переконати всіх тих, кого ми рекомендуємо вакцинувати — а це 8 — 9 мільйонів, — то вибори до парламенту чи вибори президента вже не будуть проблемою для політтехнологів...

М.Поліщук — Передусім необхідна вакцина, яка дає мінімальні ускладнення. Якщо про індійську відомо, що вона дає 20% артритів, то хіба можна це вважати нормальною реакцією?!

М.Проданчук — Якщо справді 20% артритів — то я все зроблю, аби жодна ампула такої вакцини до нас не потрапила.

М.Поліщук — Я б радив тимчасово відкласти імунізацію, вивчити всі ті питання, які було обговорено за круглим столом, а згодом ще раз повернутися до цієї теми.

Л.М. — Звучали різні думки, але я зрозуміла, що ніхто не проти цієї вакцинації, хоча є певні застереження щодо організації процесу. У нас підготовлено цілий «пакет» щодо цієї кампанії — у нас є інструкції, є мобільні бригади, є стаціонарні пункти. Ми повинні разом доводити населенню, що це потрібно, дотримуючись державницької позиції. Звичайно, будуть ускладнення — одне на мільйон, буде певна кількість реакцій. Але давайте робити спільно цю планову вакцинацію.<

Ж.В. — А хіба вона планова?! На вашу думку, ми повинні говорити, що вакцинація безпечна. Вибачте, будь ласка, я під цим не підпишусь! Бо я цієї вакцини не знаю. Дані, які нам надали у МОЗ, викликають безліч запитань. Ви готові імунізувати населення індійською вакциною?

Л.М. — Готові. До певної міри.

Ж.В. — Але ж треба розібратися — чим імунізувати хлопців, а чим — дівчат. Потрібна справді вакцинація, а не кампанія. Призначили її початок на лютий, коли підвищується рівень захворюваності на ГРВІ, коли у школах карантин. Хіба можна в такий період робити щеплення? Доки вакцину не перевірено в Україні, не варто навіть говорити про її реєстрацію.

Л.М. — Є рекомендації, вона перевірена!

Ж.В. — Мене не цікавлять рекомендації ВООЗ. Я як фахівець жодну рекомендацію без перевірки не приймала. Сама все намагалася перевірити, і в результаті половина рекомендацій відкидалась.

Л.М. — А ким має бути перевірена вакцина? Ким?

Ж.В. — Спеціалістами — імунологами, інфекціоністами. Мене дуже насторожує рівень ускладнень: в одній країні їх було 2%, а в іншій — 30%. А що буде в нас?! Імунологи вам підтвердять, що існують генетичні особливості відповіді на імунізацію. В Індії і в Україні, як відомо, живуть люди різних рас, до того ж ми перебуваємо під впливом чорнобильського фактора. Тому реакції можуть бути абсолютно непередбачуваними. Добре, коли це буде, приміром, 1%, а якщо 50% чи навіть 60%? Хто за це відповідатиме? Тим паче — відповідатиме за введення незареєстрованої вакцини? Добре, якщо хворий видужає, а не дай Боже летальний випадок — лікар повинен іти під суд?

— Масову вакцинацію призначали на листопад минулого року, згодом перенесли на лютий-березень нинішнього року, тепер кажуть про квітень. Яка ситуація насправді — чинний наказ Кабміну чи його скасовано?

М.Проданчук — Уряд прийняв рішення, що ця акція проходитиме не у квітні, а протягом року, залежно від того, як ми переконуватимемо людей. Ми мали складні й напружені перемовини і з ВООЗ, і з ЮНІСЕФ. Для них наша ситуація була трохи дивною й незрозумілою: вони досить легко зробили це в Молдові, Азербайджані, Туркменистані, ніде жодних проблем не виникало. Я їм пояснив, що українське суспільство демонструє досить високий рівень свободи, що для демократії дуже добре. Тоталітарними методами сьогодні вже не можемо скористатися — 25 чи 30 років тому ми б за місяць зробили це й забули. Ми беремо час до кінця року, але хочу наголосити, що акція не скасовується, про що ми й повідомили ВООЗ.

---

Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами згідно з календарем профілактичних щеплень в Україні. (Наказ МОЗ №48 від 03.02.2006 р.

Незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створювало небезпеку для її життя чи здоров’я, — карається штрафами до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (Ст. 142 КК України).

---

Оригинал статті в "Дзеркалі Тижня" № 10 (689) 15 — 21 березня 2008