Лига Защиты Гражданских Прав

"Українська Газета Плюс", №45(185), 8-31 грудня 2008 р.
ТЕТЯНА ОЛІЙНИК

Якщо щеплення корисні, то чому їх так панічно бояться діти? Якось йшла я по книжковому ринку, що у Києві на Оболоні, і погляд мій зупинився на плакаті, який «вдягнув» задля реклами молодик. Впав у око навіть не заголовок (хоча він дуже емоційний – «Безжальна імунізація»), а обкладинка книжки, на якій зображено немовля, якому приблизно рік, з таким виразом горя на обличчі… 

Я згадувала своє особисте: і ми з обома доньками багато разів ходили на таку само «страту» і реагували так само, як зображені на обкладинці дитина і мати. То був жах! А тому виникає запитання: чи може та емоція страху, горя служити добрій справі?

Отак, ще до прочитання книги, я стала солідарною з її автором, московським лікарем Олександром Котоком. Маю звичку, читаючи, підкреслювати місця, що вражають. Ця книжка – той випадок, коли треба було б підкреслювати кожний рядок, настільки багато парадоксальної інформації сюди закладено. І при цьому без повторів, авторських відступів, які читачі називають просто: «вода».

«Унікальність щеплень як медичного втручання полягає в тому, що вони наражають на небезпеку здорових людей , – пише О. Коток, – і не мають на меті поліпшити їхній теперішній стан здоров’я, їх користь стосується невизначеного майбутнього та ґрунтується на статистичних викладеннях більшого або меншого ступеня вірогідності (часто зовсім недостовірних – багато таких досліджень напряму або опосередковано фінансуються компаніями-виробниками вакцин). Щеплені мають ризикувати своїм здоров’ям, навіть життям (таку можливість не заперечують і самі вакцинатори) заради передбачуваної користі для себе особисто або ж в деяких випадках для інших членів суспільства.…»

І ще цитата: «…Як мінімум половину з перших 18 місяців життя дитина абсолютно законно повинна бути хворою або, говорячи мовою щеплювальної пропаганди, «перебувати в поствакцинальному періоді»… Задамося питанням: яким чином задумано зробити дитину здоровішою у майбутньому, якщо вона постійно нездорова протягом того самого часу, коли розвиваються найважливіші системи організму, покликані забезпечити здоров’я на все життя?»

Вражає й оця інформація: «…спільними зусиллями людству в ХХ сторіччі вдалося ліквідувати тільки одну інфекцію – натуральну віспу – й отримати 36 нових інфекцій».

Кожен має право сприймати критично наведені цитати з книжки. Особисто ж я зрозуміла, що вакцинація – то шлях людства до прірви. Справжнє здоров’я людина може отримати від природи, від матері. Здорова, життєрадісна мати, годуючи свою дитину, (одночасно імунізує, тобто зміцнює імунну систему своєї дитини. Так було у всі часи, і тому вочевидь зрозуміло, що імунізацію, точніше вакцинацію (термін імунізація абсолютно сюди не підходить, бо вакцини насправді не зміцнюють імунітет) придумав лукавий світу цього.

Чи має ця книжка розголос в Україні, принаймні в її столиці? Аби відповісти на це запитання, телефоную до видавців «Безжальної імунізації». Знайомлюся з Наталкою Коломієць. Вона – лікар-педіатр, а ще – активістка Ліги громадянських прав.

– Це досить несподівано: ви, лікар-педіатр, стали в опозицію до традиційної медичної науки, яка пропагує вакцинацію як основний шлях боротьби з епідеміями. Що змусило вас змінити традиційний з-поміж медиків погляд?

– Проблеми зі здоров’ям моєї власної дитини. А ще раніше – процес вагітності, пологів. Коли я вчилася в медичному університеті, то уявляла, що ставлення до жінки з боку лікарів має бути особливим, приблизно таким, як і моє особисте… Та життя безжально розвіяло ілюзії щодо цього, я зрозуміла просту річ – аби мати здоров’я, людина мусить сподіватися переважно сама на себе. Для мене тоді було відкриттям: академічна медична освіта не дає людині найголовнішого – знання того, що саме робить людину здоровою і живою. Медична наука може розібрати людину під мікроскопом до найменших частинок, але відповісти на запитання: «Як саме надихнути життя?» вона, на жаль, не може.

А дійшла я цих висновків після конкретного випадку. Коли моїй дитині було три роки, я зробила їй щеплення проти гепатиту В. Ця ін’єкція і тоді й тепер є необов’язковою, але зазвичай її пропонують всім. Так співпало, що і мій колега, проімунізувавшись цією вакциною, невдовзі захворів на полірадикулоневрит – небезпечне для життя захворювання. Він потрапив до реанімації. Вижив, дякуючи Богові, молитвам, пожертвам своїх пацієнтів. Лікарі вже були отримали вказівку відключити апарат штучного дихання, настільки безнадійним був його стан… Завдяки вольовому надзусиллю він поступово відновив стан свого здоров’я до рівня соціальної адаптованості. Але скільки зусиль йому довелося докласти, не кожному те по силах….

– А що трапилося з вашою дитиною?

– Невдовзі після проведеного щеплення проти гепатиту В моя донька почала часто застуджуватися. Та це не все: я дуже розхвилювалась, коли помітила різкі зміни в її психіці, які раніше дитині не були властиві. З відкритої, рухливої дуже допитливої дівчинки вона різко перетворилася на агресивну, апатичну, почала замикатися в собі. Такі симптоми – не є якоюсь психічною хворобою, але як мати я не могла не помічати, що з дитиною коїться «щось не те».

– Минуло три роки. Як тепер почуває себе ваша донька?

– Так співпало, що коли вона захворіла, я почала всерйоз займатися гомеопатією.

– Підібрали ліки, які впливають на діяльність центральної нервової системи?

– Справа в тому, що в гомеопатії немає ліків, які впливали б на якийсь один орган, вони діють комплексно. Довелося працювати не один місяць. Це було непросто. В гомеопатії керуються чіткими правилами: якщо підвищена температура, її не треба збивати; за наявності респіраторного захворювання не використовують хімфармзасоби. Отож я змушена була набратися «гомеопатичної» мужності, щоб добитися поліпшення стану дитини.

– Після того випадку з імунізацією від гепатиту В ви більше ніяких щеплень не робили?

– Ні. Та ін’єкція була останньою. Та я не сумніваюсь в правильності своїх вчинків. Бо щодня як лікар-педіатр маю змогу переконуватися в тому, що серед щеплених дітей практично немає здорових. Уявіть, в картотеці жодної карточки, де б 3-4-річним дітям не був поставлений діагноз якоїсь алергійної хвороби. А скільки аутоімунних захворювань! Таких, як, наприклад, аутизм, цукровий діабет, багато різновидів паралічів, синдром Гієна-Баре (або полірадикулонефрит, про що я вже розповідала), якісь інші ураження нервової системи, які навіть не можна визначити за Міжнародною класифікацією хвороб… До речі, автор книги «Безжальна імунізація» зазначає, що вакцинація призводить до сповільненого ураження нервової системи. Деякі симптоми хвороби можуть проявитися через багато років, як, наприклад, розсіяний склероз. Тому я переконана: щеплення – то є шлях до соціального й духовного каліцтва.

– Хоча загалом стан здоров’я у громадян України слабкий, державні люди навряд чи приймуть до уваги інформацію про шкоду від щеплень…

– Згодна, насправді питання здоров’я громадян тих, хто при владі, мало цікавить. І не лише політиків, а й медиків, що представляють офіційну медицину. Якось я спілкувалася зі своїми колегами на цю тему, і вони гірко перепитали: «То виходить, що наша праця впродовж не одного десятиліття нічого не варта?» А в одній із західних областей вдалися до дій в стилі радянщини: книжку заборонили. Зрозуміло, якби стояло питання про її друк 20 років тому, то годі було б на позитивний результат сподіватися. А сьогодні така велика кількість інформації, що її вже неможливо стримати. Власне, тому ця книжка й побачила в світ.

– Так, це – переворот в свідомості. Проте не кожна людина цю інформацію сприйме, настільки міцно вкарбувалося в свідомості переконання: якщо я проімунізований, то вже не захворію на ту чи ту хворобу. Ті ж, хто інформацію сприймуть, не знатимуть, як свою дитину до школи віддати – картка з датами щеплень нині є обов’язковим документом для вступу не тільки до школи, а й до дитячого садка. В Росії офіційно дозволено не робити щеплень тим, хто не бажає, а у нас поки що ні…

– Так, росіянам вдалося подолати цю консервативну перепону. І, звісно, не за щучим бажанням, а в результаті активних дій. Фактично – завдяки ініціативній, визнаному в наукових колах світу вірусологу Галині Червонській. Її точка зору була сприйнята на високому державному рівні. От якби й у нас знайшовся імунолог з іменем, який би чесно сказав правду, то скількох дітей вдалося б врятувати від згубного впливу вакцинації. Проте якою б не була ситуація щодо цього на офіційному рівні, відповідальні батьки розуміють: здоров’я їхніх дітей – то найперша їхня батьківська й материнська турбота.

– Із Законом, звісно, краще не вступати в суперечку, а як вирішити це запитання практично?

– На жаль, нічого не лишається, крім цього – попросити педіатра внести формальні записи в картку, пояснивши свою позицію.

– Пані Наталю, це так фатально звучить, що вакцинація підірвала здоров’я практично всіх дітей України. Чи існує механізм повернення до природного, Богом даного здоров’я?

– Не треба впадати у відчай, адже існує маса способів зміцнити імунутітет (саме він найпершим страждає від вакцинації). Найперше – треба розуміти, що саме з духовності починається здоров’я. Це – фундамент. Отож найперше – здоровий спосіб мислення, а вже потім здоровий спосіб життя. Нині існує велика кількість шкіл, медичних систем, які допоможуть нормалізувати здоров’я.

І насамкінець. Якщо у батьків виникатимуть конфлікти з нині існуючим законодавством щодо щеплень, підтримку можна буде отримати в Лізі захисту громадянських прав.

Джерело: http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1096