Лига Защиты Гражданских Прав

Статья из районной газеты г.Александрия Кировоградской области, вишедшая после смерти 10 месячного ребенка, которая наступила после вакцинации. Прокурор по местному телевидению заявил о расследовании этого случая, но до сих пор никто ничего не знает, и очевидно опять вакцины будут не причем. Краматорск, Александрия... кто следующий?

Газета "Олександрійський тиждень", Кіровоградська обл.
29.01.2009

"Я так хотів жити..."

Минулого року, 10 лютого, народився хлопчик Денис. У мами він був довгожданою дитиною. Ще коли малючок був в утробі, мама читала йому казочки, а він завжди реагував — повертав ніжкою, лоскочучи мамі животик...
Денис міг вирости, наприклад, вчителем або банкіром, будівником чи, можливо, біржовим маклером... Денис просто хотів жити, бачити мамину посмішку, радіти бабусі з дідусем і цілувати у щічку тітоньку, яка няньчила його, неначе рідного сина... Денис тільки-но здійнявся б на ніжки, стрімко помчав по дитячому майданчику і неодмінно набив би носа. А потім, трошки по-пхинькавши, неодмінно б заспокоївся, бо ж він таки чоловік... Денису обов'язково бабуся з дідусем подарували б санчата, і він би дуже радів від зимової морозної прогулянки... Дениско полюбляв би шоколадні цукерки і ганяв би по кімнаті з подарованим татом авто, у якого і дверцята всі відчиняються, і навіть є пульт радіоуправління. Стільки від того радості могло бути... Можливо... Він міг би бути просто дорогим і бажаним сином, онуком, племінником на радість рідним... Та не судилося...

Життя Дениса перервалося так миттєво, й досі важко усвідомити, що у дитячій кімнаті, повній іграшок й усіляких дитячих цікавинок, немає того світлого й усміхненого промінчика сонця. Трохи менше ніж через 10 місяців після свого народження малюк помер. Допоки билося його серце, усі рідні теплили свої серця єдиною, можливо, й не зовсім реальною, але тією, що тягнула до віри у краще, надією. Вона в одну мить обірвалася, лишивши по різні боки світів таких близьких між собою людей. Зараз душу крає одне-єдине питання, на яке й досі (минуло майже два місяці) ніхто не може дати відповіді...

У редакцію нашої газети зателефонувала жінка. Тремтячим голосом вона розповіла історію короткого життя свого вже покійного онука. Тримати слухавку і чути увесь той жах ледве вистачало сили Домовившись про зустріч, я відвідала квартиру тієї бідолашної жінки. Розмова відбувалася у кімнаті Дениса. Ця жінка була бабусею малюка, а трохи потому, певно, налаштувавши себе на те, що зараз доведеться ще раз пережити смерть своєї дитини, до кімнати увійшла мама. На письмовому столі було чимало фотознімків у рамках, які абсолютно нічим не свідчили про те, що отих радісних очей хлопчика вже немає у цьому світі живих...

"Коли моя дочка завагітніла, — розпочала Віра Володимирівна, —нашій з чоловіком радості не було меж, адже ми так давно мріяли про внуків. І ось Дня вагітна, ультразвукове обстеження показало, що у неТ буде син. Знаєте, вона ще змалечку тільки-но почала гратися ляльками, говорила, що в неї буде син.

Та раптом лікарі почали говорити про те, що є підозра — у дитини вада серця. Але я навідріз відмовилася цьому вірити, бо у нашій сім'ї ніколи ні в кого такого діагнозу не було. Тому разом зі сватами ми відвезли Аню до Кривого Рогу в Центр планування сім'ї — чимало знайомих та й лікарів радили. У центрі сказали, що малюк цілком здоровий і жодної підозри на якусь патологію немає. Після чого, заспокоївшись, ми всі почали чекати вже такого рідного для всіх нас Дениса..."

"Зранку в мене почалися перейми, — ледве вимовляє слова, — мене відразу відвезли до пологового будинку. Усі мої рідні розійшлися по роботах, я ледве дожила до вечора. Усі повз мене ходили, начебто їм було усе одно. Пам'ятаю, коли мама віддавала мене в руки лікарів, попереджувала їх, що у мене вузький таз. Вона переймалася, як же я буду народжувати. Та окрім неї, певно, не переймався більше ніхто. Коли почалися пологи, я не відчувала себе, всередені усе боліло так, що жити не хотілося. Та я, мабуть, І не зовсім жила — якось інертно існувала. Пологи були дуже тяжкими. Моє маля тягнули вакуумом. Потім неначе забуття... Але я відразу ж зрозуміла: щось не так. Дитину мені не дали ні відразу, ні потім. Лише приносили якісь рецепти, а чоловік постійно купував якісь ліки. Потім з'ясувалося, що під час пологів вакуумом моєму Дениску пошкодили голівку... Я не переставала плакати..."

"Коли я примчала до пологового будинку, — додає Віра Володимирівнв, побачила сльози Ані, відразу ж побігла по всіх лікарях. Кожна з них говорила, що тільки-но прийняла зміну І зовсім нічого не знає... Лише завідуюча пологовим будинком після скандалу сказала, що Дениса треба везти до реанімаційного відділення дитячої обласної лікарні. Три дні мій онучок був у реанімації, і його стан зрештою стабілізувався. Нас усіх це заспокоїло, адже там перебували дітки у надто тяжкому стані по декілька тижнів, а ми лише три дні...

Минуло кілька місяців. І раптом з'ясувалося, що дитина не отримала вакцину, яку роблять ще у пологовому будинку. Мені навіть нічого напередодні не снилося, ніщо не віщувало біди.

Коли ми пройшли вакцинацію, того дня у Дениса різко піднялася температура, та ми вирішили, що то нормальна реакція організму. Але дитина ставала слабкою, Денис завжди був таким жвавим, і в одну мить щось змінилося. Коли Аня його годувала, уся їжа верталася назад. Ми занепокоїлися, запросили чергового лікаря, та вона вирішила, що то у малого ріжуться зуби.

А наступного дня прийшла дільничний лікар І запропонувала давати Денису відвар із сухофруктів. Виписала рецепт і пішла. Після прийнятих ліків онучок трохи заспокоївся. Ввечері Денис з апетитом поїв фруктового пюре, що, зрештою, нас заспокоїло. Але вночі малюк прокинувся і почав так гірко плакати, що навіть якось защеміло у серці. На ранок він знову не зміг поїсти, ми зібралися і пішли до лікарні. Лише зараз я розумію: певно, у нього боліла голівка, тому так гірко плакав уночі..."

"Нас відразу направили на стаціонар і поклали під крапельницю, — згадує Аня, — то вже був кінець. У Дениса раптом зупинилося серце, він перестав дихати, а голівка покрилася п'ятнами. І якби не головний лікар дитячої лікарні, Денис помер би ще тоді, 29 листопада, він дав йому шанс на життя, але, мабуть, було запізно. Серце битися почало, а мозок відключився. Хтось намагався підтримати, хтось утішав, мовляв, народите собі ще. А лікар, яка примчала з реанімаційного відділення обласної дитячої лікарні, констатувала, що малюк .жити не буде після таких пологів, дивовижно, що він так довго жив. Ми у відчаї шукали донорів і вдивлялися в обличчя лікарів: "У світі є ще чимало недосліджених хвороб, від яких ще й досі помирають діти", — повідомила лікар обласної лікарні. Коли вже надії практично не було, ми почали прощатися з Денисом. Млосно було на нього дивитися — він увесь був у ранах від голок, а його колись широко відкриті карі очі були вже не такими. Мені не хотілося вірити, що моєї найріднішої душі у цьому світі вже немає поряд. Аж раптом лікарі вселили останню надію — його до обласної реанімації. Вже втрачена надія знову почала жевріти. Дорогою я лише молила Бога — урятувати сина, вселити в нього ту іскорку життя.

Три дні поспіль Денис перебував у реанімації під апаратом... та марно. Життя його обірвалося навіки, а лікар-реаніматолог сказав, що шансів не було... Тяжко на душі, боляче... Дениско часто сниться І заспокоює... Посміхається мені уві сні, як раніше, і... заспокоює..."
Сумно і страшно стає від такої розповіді. Як же так могло трапитись? Але знайти відповідь на це запитання виявилось майже неможливим. Завідуюча пологовим будинком, настроєна якось войовниче, наче відрізала: "Я нічого не знаю і говорити, тим паче для преси, нічого не буду, усі документи у нас забрали — звертайтесь у міліцію". Лікарі, співчуваючи батькам та рідним і розділяючи біль втрати, повідомляли, що зараз цією справою займається комісія, а у дитини, скоріше за все. була вроджена патологія судин. Начальник управління охорони здоров'я від будь-яких коментарів також утримався, адже справа у прокуратурі. І лише від прокурора міста вдалося дізнатися, що зараз проводиться комплексна експертиза задля встановлення причини смерті малюка. А перевірка фактів смерті неповнолітніх дітей має місце у будь-якому разі. Прокурор розвіяв усі чутки про причину смерті через вакцину, бо, за висновком обласного патологоанатома, усі внутрішні органи здорові і ніякої інтоксикації не було. Поки що ніхто не підтверджує, але і не спростовує того, що причиною могли слугувати тяжкі перейми, які (і усі з цим погодились) таки мали місце. Відомо лише одне — не витримали судини головного мозку. Чому? Маємо надію, нам усім це підкаже висновок експертизи. Але коли він буде — невідомо. Приміром, у 2005 році була відкрита справа за фактом смерті немовляти — результатів немає й досі Експерти, нібито, мають цілу купу роботи — довжиною у чотири роки. За словами прокурора, сьогодні перевіряються як наші медичні заклади І, відповідно, лікарі, так і обласної дитячої лікарні. На чолі з начальником кримінальної міліції у справах дітей, правоохоронцями було опитано абсолютно всіх, хто так чи інакше причетний до цієї справи. Та чи буде покарами винного, І хто винен, сьогодні не знає ніхто. Вірніше... Певна річ, хтось, можлмво, таки відчуває провину чи, можливо, вже того і не пам'ятає: "У світі є ще чимало недосліджених хвороб, від яких ще й досі помирають діти..."

Кіра Давидова