Лига Защиты Гражданских Прав

"Зеркало Недели", № 24 (703) 28 червня — 4 липня 2008
Автор: Ольга СКРИПНИК

Від них відмовився вже четвертий адвокат. Від них уже третій рік відхрещуються чиновники Міністерства охорони здоров’я. Перед ними зачиняються двері багатьох лікувальних і діагностичних кабінетів, а в місцевій школі навіть не приховують, з яким нетерпінням чекають, коли вже ці діти завершать навчання і відсвяткують випускний. Для одного з підлітків уже пролунав останній дзвоник — майже рік батьки носять квіти на його могилу.

«Тотальної шкоди здоров’ю дітей не завдано»...

Матері дітей, котрі захворіли після проведення проби Манту навесні 2006 року, вже оббили всі пороги — від сільської амбулаторії до столичних лікарень і діагностичних центрів, зібрали кіпи довідок, проштудіювали гори наукової літератури, аби розібратися, що ж відбувається з їхніми синами та доньками. Однак чим серйозніші діагнози з’являються у медичних картках підлітків, тим затятіше чиновники запевняють, що стан їх здоров’я жодним чином не пов’язаний із пробою Манту. Чи мають вони для цього підстави? Швидше за все, просто повторюють слова тодішнього міністра охорони здоров’я Юрія Поляченка, який, коментуючи ситуацію після туберкулінодіагностики, поспішно заявив: «Тотальної шкоди здоров’ю дітей не завдано».

Нагадаю: почалася ця історія у квітні 2006 року, коли учням Калінінської школи-інтернату, що на Херсонщині, зробили пробу Манту. Реакція виявилася несподіваною: і молодші, і старші школярі почали скаржитися на самопочуття. Ситуація була настільки тривожна, що до райлікарні тоді госпіталізували майже весь контингент інтернату — 88 дітей зі ста. Діагноз про всяк випадок поставили універсальний: ГРВІ — гостра респіраторна вірусна інфекція. Можливо, на це ніхто б не звернув уваги: кому болять проблеми дітей із вадами психічного розладу? Але згодом ситуація повторилася у селі Вербка Хмельницької області — багатьом підліткам стало зле відразу ж після введення туберкуліну, у декого були навіть судоми, їх прямо зі школи відправили до лікарні. За офіційними даними головного управління охорони здоров’я Хмельницької облдержадміністрації, тоді було госпіталізовано майже півсотні дітей, фахівці обласної лікарні надали їм необхідну допомогу.

У Міністерстві охорони здоров’я знову «не бачили нічого надзвичайного» у ситуації, що склалася, а тому туберкулінодіагностика тривала. Докотилася вона й до села Мізяківські Хутори Вінницької області, після чого десятки школярів потрапили на лікарняні ліжка. Батьки пережили тоді справжній шок: послали до школи здорових синів та доньок, а надвечір отримали повідомлення, що дітей слід шукати в обласній лікарні. До скарг на запаморочення голови і різкий біль у животі додалися ще нарікання на те, що очі ніби піском засипало. Непросто було й лікарям. З одного боку — справді нетипова реакція на введення туберкуліну: ніколи раніше таких ситуацій не траплялося, невідомо, як і чим рятувати цих дітей. А з іншого — тиск із боку начальства. У кулуарах лікарі скаржилися, що їх буквально примушували по кілька разів переписувати медичні картки підлітків, заносити туди лише «правильні» висновки. Ще через тижнів два ця ж сама туберкулінодіагностика вклала на лікарняні ліжка юних черкасців. Нарешті Мінздоров’я вирішило призупинити проведення туберкулінодіагностики. До кращих часів. Згодом дітей виписали додому, порадили їм дотримуватися дієти й дихати свіжим повітрям, а МОЗ поспішило всіх заспокоїти. І хоча не було проведено жодних серйозних досліджень якості турбекуліну, зокрема і в закордонних лабораторіях, як обіцяли, на світ з’явився наказ про продовження туберкулінодіагностики. Поінформовані особи в міністерстві пояснили таку поспішність тим, що через два місяці спливав термін придатності туберкуліну.

За свідченням батьків, здоров’я їхніх доньок та синів і досі викликає занепокоєння — вони страждають на слабкість, перепади тиску, запаморочення тощо. Влітку того ж таки 2006 року батьки добилися, щоб дітей обстежили у республіканській лікарні «Охматдит». У багатьох пацієнтів виявили тоді по кілька хронічних патологій, призначили лікування, але воно результатів не дало. Батьки підозрювали, що їм не хочуть говорити правду, тим більше що огляди були поспішними, мусили буквально вибивати направлення на апаратну діагностику. Багато аналізів довелося робити власним коштом у приватних лабораторіях та клініках, що потребувало багато часу і грошей. Аби зібрати гроші на візити до столичних клінік, люди продавали не лише городину, а й корів, хоча без свого молока прожити в селі дуже важко. Коли збувати вже стало нічого, більшість батьків змирилася з ситуацією, сподіваючись, що діти переростуть і все якось владнається. І лише кілька родин із села Мізяківські Хутори не здаються, вони продовжують дошукуватися правди.

— Нам вона потрібна для того, щоб знати, як рятувати наших дітей, — розповідає Людмила Вервека. — У нас дві доньки, і, порівнюючи стан їхнього здоров’я, я бачу, яка велика різниця. Після туберкулінодіагностики молодша донька прямо згасає, хоча доти була здоровою сільською дитиною, яка ніколи не лежала в лікарні. Вона, як і її однокласниці, котрим стало зле після проби Манту, втратила інтерес до життя, постійно скаржиться на втому і слабкість.

Звісно, ми намагаємося знайти фахівців, які б змогли поставити правильний діагноз і призначити лікування, тому і їздимо на обстеження в Київ, були у Москві. Наша родина вже продала все, що могла, аби тільки врятувати доньку. Інколи доводиться навіть хитрувати: не кажемо, звідки ми приїхали і з чого розпочалися наші проблеми, бо як тільки спливає туберкулінодіагностика, медики не хочуть із нами розмовляти. Мало того, ті лікарі, які написали висновки, що розходяться з офіційними, потім мали неприємності, їм погрожували звільненням. Міністерство охорони здоров’я вирішило, що погіршення самопочуття в дітей не пов’язане з проведенням проби Манту, і повторює це безперестанку. Але в одній із клінік професор був вражений, побачивши, що в семи дітей, котрі пройшли обстеження, однакові діагнози — пролапс мітрального клапана, вірус Епштейна-Барра та багато інших тяжких патологій. Звідки вони взялися так раптово, якщо доти діти ні на що не скаржилися й не хворіли? Це видно і з медичних карток — там не зафіксовано таких хвороб. А якщо всі вони були недужі, як кажуть чиновники, — то хіба можна було в такому разі проводити щеплення чи туберкулінодіагностику?

Туберкулінодіагностика з погляду доказової медицини

Останнім часом вінницькі мами побували у багатьох світил медицини, але навіть ті нічого втішного сказати не можуть. Та й що скажеш, коли дитину терзають вірус Епштейна —Барра, цитомегаловірус, є підозра на саркоїдоз, і все це проходить «с максимально повреждающим действием на лимфатическую систему, сердце, бронхо-легочную систему. Сформировался аутоиммунний и аутоаллергический ответ, который впоследствии и привел к столь выраженным патологическим процессам практически во всех органах и системах организма. Формирование этого комплекса — это реакция иммунной системы организма на введенную вакцину». Такого висновку дійшли російські професори, добре відомі в галузі вірусології та імунології. (Вірус Епштейна-Барра належить до герпетичних вірусів, доведено його зв’язок з онкологічними патологіями — лімфомою Беркета, назофарингеальною карциномою та раком молочної залози. Саркоїдоз, як стверджують науковці, має туберкульозну етіологію, він викликаний зміненим штамом мікобактерій туберкульозу. При цьому проба Манту в переважній більшості випадків — негативна.)

Особливо прикро те, що біда прийшла після туберкулінодіагностики — медичного втручання, затвердженого на державному рівні. Допомоги ж на державному рівні діти так і не отримують. Якщо навіть припустити, що виявлені патології жодним чином не пов’язані з пробою Манту, все одно не зрозуміло, чому дітей не обстежують і не лікують за бюджетні кошти, адже статтю про безплатну медичну допомогу ще ніхто не скасовував. Чому чиновники МОЗ, до яких зверталися батьки, вважають, що у такому суперечливому випадку цілком достатньо було здати кров, поміряти тиск і зробити електрокардіограму? Чому складніші й набагато дорожчі аналізи пацієнти мусять проводити за власний кошт? Чому не можна було організувати консиліум різних фахівців, які б врешті-решт визначили, від чого потерпають діти, і головне — як можна поліпшити їхнє самопочуття? Таких «чому» набереться не один десяток. А відповідати — нікому. Держава зобов’язує нас і наших дітей проходити вакцинацію й туберкулінодіагностику, але не обтяжує себе жодними зобов’язаннями у тих випадках, коли з’являються якісь розлади здоров’я. Тим часом добре відомо, що після щеплення і проби Манту можуть бути алергічні, поствакцинальні реакції та ускладнення. Хоча вислів «добре відомо», тут, напевне, недоречний, бо саме батькам і дітям про це мало відомо. Купуючи будь-які ліки, ми маємо змогу прочитати як рекомендації щодо застосування, так і протипоказання. А де можна прочитати про ускладнення та побічні дії вакцини або туберкуліну? Ви де-небудь бачили таку листівку біля кабінету щеплень чи в дитячій поліклініці? А може, чули попередження від лікаря?

Досліджуючи цю тему, я побувала на десятках конференцій та круглих столів і мала змогу познайомитися з лікарями, які з досвіду знають, що далеко не всі щеплення потрібні маленьким пацієнтам, а від проби Манту вже давно немає користі, бо цей метод діагностики перестав бути інформативним. Про що, зокрема, свідчить заява ВООЗ: «Незважаючи на величезну кількість досліджень, проведених із часів Р.Коха, ми все ще не маємо простого чутливого тесту, що дозволив би відрізняти більшість або всіх хворих на активну форму туберкульозу... від осіб, раніше вакцинованих БЦЖ». І закордонні, і багато вітчизняних фахівців вважають абсурдною ситуацію, коли дитину в пологовому будинку вакцинують БЦЖ, яка містить живі мікобактерії, а пізніше роблять їй пробу Манту.

Чим це закінчується на практиці, добре знають педіатри, які лікують своїх пацієнтів від «бецежитів» та інших проблем. Світлана Вікторівна К. (ім’я змінене з етичних міркувань), педіатр із 30-річним стажем, свого часу мусила звільнитися з «Охматдиту» через принципову незгоду з календарем щеплень.

— Спостерігаючи за поствакцинальними ускладненнями, я пояснювала батькам, чому у їхньої дитини збільшилися лімфовузли, з’явився кривавий понос і висока температура, — згадує вона. — У лікарнях діють негласні розпорядження, що категорично забороняють фіксувати ускладнення після щеплення або проби Манту, які виникли навіть протягом першої доби, не кажучи вже про ті, котрі проявляються через півмісяця. Нині я працюю у приватній клініці. Серед моїх пацієнтів є багато таких, чиї мами відмовилися від вакцинацій у пологовому будинку, і, хвалити Бога, дітлахи ростуть здоровими, без алергії. Свого часу я, як мама, чітко дотримувалася календаря щеплень, і моя донька терпіла все, що нав’язувалося. Але багаторічний досвід змінив моє ставлення до щеплень: я не дозволила проводити такі експерименти на онуках, — зізнається лікарка.

Чимало доказів того, що туберкулінодіагностика показує зовсім не те, чого від неї чекають, зібрала Зоя Дергачова, педіатр, кандидат медичних наук. На її думку, щорічне проведення проби Манту завдає багато шкоди дитячому організмові, який і так ослаблений екологічними негараздами, антибіотиками, продуктами харчування, що містять багато консервантів, барвників тощо.

— У наших дітей і без того висока алергічна готовність, а їм ще вводять туберкулін, у якому використано як консервант фенол, що є однією з найсильніших клітинних отрут. У дитини виникає алергічна реакція — але на що саме? Тоді кажуть про несправжньо-позитивну реакцію, а через рік процедуру повторюють. Кількість хворих на туберкульоз не зменшується, хоча масово проводяться щеплення і туберкулінодіагностика. Чому ж не запроваджують іншу діагностику? Адже давно апробовано метод прямої мікроскопії мазка крові: коли на скельце наноситься крапля крові з пальця… Фахівці знають й інший метод експрес-діагностики — коли досліджується слина. Така діагностика, по-перше, не завдає ніякої шкоди організму, а по-друге, досить-таки інформативна, — переконана З.Дергачова.

Цю думку поділяють багато науковців, які до того ж вважають, що в нас далеко не все гаразд як із туберкуліном, так і з БЦЖ. Дослідження у профільних лабораторіях неодноразово виявляли серйозні порушення. Зокрема вакцина, як сумно жартують учені, була занадто живою: «Схоже на те, що спочатку проводимо щеплення і заражаємо, зате потім точно знаємо, від чого треба лікувати». Це було б смішно, якби не було так сумно від того, що в нас рік у рік зростає кількість жертв палички Коха.

На думку відомого фтизіатра професора Бориса Норейка, який понад 40 років працював над цією проблемою, раніше ніколи не було стільки деструктивних форм туберкульозу у дітей та підлітків. Якщо колись за 20 років виявляли всього один випадок первинної каверни на всю Донецьку область, то нині у дитячому протитуберкульозному диспансері деструктивний туберкульоз трапляється усе частіше. В одного із 20 дітей та підлітків, які були вперше інфіковані, розвивається клінічна форма, тоді як раніше це траплялося один раз на дві тисячі. Це пояснюється тим, що туберкульоз у вакцинованих дітей проходить більш злоякісно, ніж у тих, кому не робили щеплень. Негативні наслідки вакцинації б’ють по дітях, як бумеранг, а тому щеплення БЦЖ слід починати не раніше семирічного віку.

У науковій літературі описано результати експерименту, який провели московські вчені, досліджуючи доцільність і корисність вакцинації та ревакцинації. На прикладі 1 200 000 дітей та підлітків було встановлено, що кількість ускладнень від вакцинації, особливо від вторинної, в кілька разів перевищує захворюваність на первинні форми туберкульозу. Тобто кількість «бецежитів» перевищує захворюваність на туберкульоз невакцинованих дітей. Вакцина БЦЖ не забезпечує захисту від туберкульозу, оскільки група вакцинованих дітей і контингент дітей, яким не робили щеплень, мали однакові показники захворюваності. Тоді ж учені довели, що саме у вакцинованих дітей проба Манту змінюється у широкому діапазоні, аж до гіперергічної. Поголовна вакцинація звела нанівець результативність туберкулінодіагностики: проба Манту девальвувалася, тому й доводиться постійно диференціювати поствакцинальну та інфекційну алергію.

Українські вчені теж проводили дослідження, результати яких дуже не сподобалися чиновникам міністерства, тому вони і самі воліють про них не згадувати, і дослідникам не радять. У тій-таки Вінницькій області у 1996 році було проведено понад 330 тисяч проб Манту. І яка ж ефективність такої масової туберкулінодіагностики? Було виявлено аж... дві хворі дитини. Підрахувавши витрачені на цю кампанію кошти, бачимо, що виявлення одного випадку туберкульозу коштувало державі 24 850 тисяч доларів США. Якщо це екстраполювати на всю Україну, то без зайвих слів зрозуміло, чому в нас катастрофічно бракує коштів на медичну допомогу.

Профілактика — найдешевший спосіб боротьби з інфекціями?

Урядовці люблять хвалитися тим, що на профілактику туберкульозу, як і решти інфекційних хвороб, бюджетне фінансування невпинно зростає. Так, торік було використано 203,8 млн. гривень, що майже вдвічі більше, ніж у 2003 році. Нинішнього року на профілактичні щеплення держава виділила 221,8 млн. гривень. Добре поінформовані джерела з Міністерства охорони здоров’я стверджують, що в цій справі давно (і небезуспішно!) ведеться подвійна бухгалтерія. Прикладів — хоч греблю гати. Так, у торішньому звіті про використання вакцини БЦЖ зазначено, що було зроблено 664,2 тисячі щеплень, на які, з урахуванням розливу, витрачено 2817,8 тисяч доз. А згідно з бухобліком — використано всього 2683,1 тис. доз. Куди поділася різниця? І чи була вона в натурі? Чи дози були тільки на папері?

Навіть побіжного погляду на офіційний звіт МОЗ достатньо, щоб зрозуміти: торік в усіх областях проба Манту і щеплення БЦЖ були проведені на високому рівні — подекуди показники сягають 99,9%. За це б ордени роздавати, а ревізори вважають, що відбувається підміна понять, а саме — бажане видають за дійсне: «У звітах до планових показників щеплень проти туберкульозу входить не загальна кількість дітей відповідного віку, а лише та кількість дітей, які не мають протипоказань до щеплень, за рахунок чого вдалося «підняти» рівень аж до 96,33%, що насправді у чотири (!) рази більше від реальних показників. Відомо, що у 2007 році питома вага дітей віком 7 та 14 років, які мають позитивний або сумнівний результат проби Манту і, згідно з правилами, не підлягають плановій ревакцинації проти туберкульозу, сягнула більше 77% від загальної кількості осіб даного віку. (До речі, ще одне свідчення високої «результативності» проби Манту! — Авт.) Тобто фактично було ревакциновано від туберкульозу менше 23% дітей віком 7 та 14 років».

Уже вкотре аудитори фіксують це порушення. Обізнані люди кажуть, що ця цифрова еквілібристика придумана недарма: під яку звітну цифру легше збільшувати замовлення на наступний рік — під 96,33% чи під ту, яка вчетверо менша?

Фахівці контрольно-ревізійного управління (КРУ) вже давно помітили, що МОЗ необгрунтовано збільшує замовлення на вакцини. Так, визначивши річну потребу в кількості 994,1 тис. доз вакцини БЦЖ і знаючи, що у СЕС є 525 тисяч доз у залишках, чиновники замість 469,1 тис. доз із якогось дива замовляють ...3050,6 тис. доз. Контролери вважають, що таким чином було придбано понад потребу 2581,5 тис. доз, які вилилися держбюджетові у кругленьку суму — 2,3 млн. гривень. Таке, кажуть, повторювалося й раніше, починаючи з 2004 року. Приміром, у 2005 році Харківська СЕС подала заявку на 84,6 тис. доз, а отримала 128 тисяч. Наступного року розрахункова потреба харків’ян уже становила 112,5 тис. доз, а їй виділили 145,2 тис. Зрозуміло, що така «щедрість» виявляється не лише до Слобожанщини і стосується не лише БЦЖ. Чи варто тоді дивуватися, що закуплена ще у 2006 році протитуберкульозна вакцина використовувалася аж до березня нинішнього року, буквально до останнього дня її придатності. Але й після спливання терміну придатності вакцини залишилося майже 200 тисяч доз, які довелося списувати. Правда, не факт, що накази дійшли до кабінетів вакцинації вчасно. Тільки в цьому випадку, за висновками ревізорів, із державного бюджету було пущено на вітер понад 181 тис. грн.

Торік потреба у медичних імунобіологічних препаратах (МІБП) для проведення профілактичних щеплень, з урахуванням залишків та резерву, за розрахунками фахівців СЕС, становила 10735,1 тис. доз, але Мінздоров’я придбало на 6559,7 тис. доз більше. Мало того, велика кількість МІБП надходить через три і навіть через шість місяців після передоплати, тож, коли вона доходить до медичних закладів, виявляється, що термін придатності ось-ось спливе. Зате це добра підтримка для приватних фірм, які цілих півроку на власний розсуд могли використовувати 2625,3 тис. грн. із держбюджету. Ревізори вважають, що такий стан справ «має ознаки безвідсоткового кредитування комерційних структур», зараховуючи його до проявів корупції. Вони впевнені, що це зловживання і неефективне використання бюджетних коштів. Але хто ж їм повірить! На папері — це напружена боротьба з інфекційними хворобами засобами профілактики.

Коли у 2006 році в кількох областях одночасно сталася надзвичайна ситуація з туберкулінодіагностикою, чиновники МОЗ, як ведеться, попередили про особисту відповідальність начальників головних управлінь охорони здоров’я та головних обласних санітарних лікарів за ситуацію із проведенням проб Манту та за якість препаратів, які використовуються. Дуже профілактичний захід, якщо взяти до уваги, хто і як насправді проводить закупівлі туберкуліну, вакцини БЦЖ та решти імунобіологічних препаратів.

Відповідно до закону, контроль за якістю медичних імунобіологічних препаратів покладено на Державну службу лікарських засобів і виробів медичного призначення, а саму експертизу здійснює ДП «Центр імунобіологічних препаратів» (далі — ЦІП). До речі, той самий, який звинувачують у неточному перекладі українською мовою інструкції до індійської вакцини проти кору та краснухи. Експерти підрахували, що із 32 найменувань вакцин, які використовуються в Україні для проведення включених до календаря обов’язкових щеплень, лабораторний контроль якості пройшли тільки три препарати. Решта 29 МІБП під час реєстрації та перереєстрації лабораторного контролю не проходили! Як відомо, одним із елементів контролю якості імунобіологічних препаратів є наявність сертифіката GMP, який засвідчує належну виробничу практику. Виявляється, що фірма «Біолік», яка випускає туберкулін і вакцину проти гепатиту В, не має такого сертифіката. За даними МОЗ, у 2003—2007 роках було зареєстровано 38 випадків поствакцинальних ускладнень під час використання вакцини цього виробника. Тим часом вхідний контроль якості 16 серій зазначених препаратів проводився за зведеними протоколами виробника, тобто без лабораторного аналізу.

Не краща ситуація й з імпортними препаратами. Всього за останніх шість років до України надійшло 495 серій імунобіологічних препаратів для обов’язкових щеплень дітей, а лабораторний контроль у ЦІП пройшли всього 105 серій, тобто трохи більше 20%. (Лихі язики в міністерстві кажуть, що контроль можна вважати суворим лише на папері, адже ще донедавна лабораторія Центру імунобіологічних препаратів була не акредитована, хоч обладнання торік закупили. Ще й перший квартал нинішнього року відпрацювали по-старому.)

Чи варто за таких обставин дивуватися, що після повідомлень про госпіталізацію в чотирьох областях дітей після туберкулінодіагностики чи не першими «відгукнулися» фахівці ЦІП, заявивши, що туберкулін не причетний до погіршення стану їхнього здоров’я. І це, знову ж таки, задовго до обстеження дітей та висновків лікарів. Коли під час круглого столу у МОЗ, присвяченого вакцинації проти кору і краснухи, зайшла мова про відповідальність при поствакцинальних ускладненнях і присутні професори нагадали про хворих дітей із Вінницької області, — директор центру відразу ж їх обірвала: «Зв’язок між погіршенням їхнього самопочуття і пробою Манту не доведено».

А те, що туберкулін відповідав усім вимогам якості і безпеки, — доведено? Очевидно, чиновники вважають, що батьки повинні вірити їм на слово, незважаючи на те, що лабораторія не сертифікована, вхідний контроль як слід не налагоджено, імунобіологічний препарат виробляється в умовах «без належної виробничої практики», що є нонсенсом для європейських країн.

Правда, МОЗ не зважає на такі дрібниці. Торік харків’яни виграли тендер на поставку однієї з вакцин, за 8460,8 тис. доз якої було заплачено 5499,6 тис. грн. Але столична СЕС відмовилася від 30 тисяч доз, мотивуючи тим, що їх не замовляла. Ще сім обласних СЕС заявили, що вакцина їм непотрібна, і внаслідок демаршу ще майже 300 тисяч доз зависли у повітрі. Але, як повідомили компетентні люди з МОЗ, усе владналося: хіба складно заплатити з держбюджету за якихось там зайвих 6162,2 тис. доз вакцини, які експертна комісія МОЗ замовила понад потребу. (Річна потреба становила 3642,4 тис. доз.) Навесні залишок цієї вакцини становив таку кількість доз, якої вистачить на два з половиною роки. Якщо її не використають, то пропадуть 1397,6 тис бюджетних гривень. Але пропадуть не через корупцію, як стверджують лихі язики, а тому, що невдовзі спливає термін придатності вакцини.

Експерти наголошують на тому, що в нас належним чином не ведеться моніторинг післявакцинальних ускладнень, не запроваджено системи постійного нагляду за безпекою імунобіологічних препаратів в умовах їх практичного використання. Незважаючи на те, що рік у рік неефективно використовуються і навіть ідуть на вітер мільйони бюджетних гривень, не передбачено жодних коштів на перевірку імунного статусу дітей, обстеження й лікування тих, у кого виявляють поствакцинальні реакції та ускладнення, не кажучи вже про відшкодування моральних збитків. (До того ж медичні довідки оформляються так, що адвокати відмовляються представляти інтереси пацієнтів у судах.)

...Коли у Мізяківських Хуторах учергове проводили туберкулінодіагностику, то повідомили про вакцинацію й дітям, котрі постраждали через це два роки тому. Мамів обурив такий цинізм, а медики пояснили, що вони просто виконують план, спущений згори: «Всі діти повинні пройти туберкулінодіагностику»... 

Оригінал статті на сайті "Дзеркало Тижня"