Лига Защиты Гражданских Прав

Президенту України
Верховній Раді України
Кабінету Міністрів України

Відкритий лист

Шановні панове!

Залишаючись небайдужими до можливості реалізації в нашій країні фундаментальних прав людини;
Висловлюючи занепокоєння не тільки можливістю реалізації таких прав нами та нашими дітьми, але й авторитетом нашої країни в європейській співдружності;
Виступаючи від імені значної кількості законослухняних громадян,

Хочемо звернути Вашу увагу на ряд явних порушень прав людини, які, на превеликий жаль, закріплені в нашому законодавстві та підзаконних актах.

1. Неоднаковість процедур документування факту інформування населення в разі проведення профілактичних щеплень та в разі відмови від них (Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.12)

Всім добре відомі наслідки, до яких можуть призвести інфекційні захворювання. Але також відомі й важкі наслідки, які можуть виникнути в наслідок проведення профілактичних щеплень: абсцеси, поверхневі язви, лімфаденіти, колоїдні рубці, остеомієліти, набряки Квінке, міокардити, нефрити, енцефаліти та ін. (Додаток 1). Справді, хто з батьків не згадає ту чи іншу післявакцинальну реакцію своєї дитини на проведене щеплення: від „звичайного" підвищення температури, пронизливого крику, тимчасового погіршення здоров'я - і до важких післявакцинальних ускладнень. Відразу варто зауважити, що можливий контраргумент «ці ускладнення зустрічаються вкрай рідко» не може бути керівним, а тільки інформацією для роздумів, оскільки по-перше, остаточне рішення щодо профілактичного медичного втручання відповідно до діючого законодавства та міжнародних норм добровільно приймає сам громадянин (Додаток 2); по-друге, далеко не кожна людина погодиться на реальний, офіційно визнаний МОЗ ризик, яким би мінімальним він не був.

Необхідно також відзначити, що вказані офіційно визнані МОЗ можливі важкі наслідки вакцинації роблять незаконним сам факт існування щеплень як профілактичної медичної процедури - оскільки такі наслідки суперечать статті 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", яка говорить: "Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта" (Додаток 1). Ще раз наголошуємо: МОЗ визнає можливість важких ускладнень від вакцинації, а Закон не дозволяє подібного медичного втручання.

Отже, Міністерство охорони здоров'я має добре вивчену та задокументовану статистику можливих наслідків щеплень. Закони України та міжнародні правові норми зобов'язують (Додаток 3) посадових осіб надавати громадянам вичерпну інформацію з даного питання. Чому ж в такому разі в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.12, процедури документування факту інформування особи в разі його згоди та в разі відмови так сильно відрізняються:

- в разі згоди: „Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків. Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків"

- в разі відмови: „Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків."

Отже, в першому випадку відсутність процедури письмового підтвердження надання особі інформації спонукає медичних працівників (через халатність чи зумисне) уникати надання об'єктивної інформації, тобто фактично порушує право людини на безперешкодне отримання інформації.

В другому ж випадку, навпаки, зроблено все, щоб задокументувати вибір громадянина, аж до залучення свідків для підписання акту.

На практиці стосовно дитячих щеплень це виглядає наступним чином. Під впливом дільничних педіатрів пересічні батьки, які не мають медичної освіти і ніколи не цікавилися питаннями вакцинопрофілактики, сприймають щеплення як цілком безпечну процедуру. Їм ніколи (імовірно, щоб запобігти можливим відмовам) не повідомляють про можливі важкі наслідки введення вакцини, на стінах поліклініки неможливо знайти плакати з інформацією на цю тему. Якщо ж батьки довідуються про це, їх запевняють у тому, що подібні випадки є надзвичайною рідкістю. У разі ж спроби відмовитися від щеплень, на батьків здійснюють справжній психологічний тиск з письмовим оформленням відмови.

Чому допускається таке різне ставлення до права громадянина? Хочемо сподіватися, що цей пункт виник в законі держави, яка знаходиться в центрі Європи, не з метою здійснення тиску на громадянина під час прийняття ним рішення (всупереч європейським нормам).

На основі викладеного вище пропонуємо Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України розглянути питання про зрівноваження вказаних процедур інформування громадян та документування факту інформування шляхом подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо внесення таких змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», які вводять у вказаний закон норми про обов'язкове письмове підтвердження:
- згоди на щеплення,
- ознайомлення з переліком можливих ускладнень від щеплення.

Запропонований нами варіант законопроекту надано у Додатку 6.

Окремо хочемо зауважити, що в даний момент відбувається громадське обговорення указу МОЗ України "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні". Закріплення зазначених вище процедур документування факту інформування пацієнтів в даному указі, а саме в його додатку „Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень", дозволило б де-факто покращити цю ситуацію.

2. Порушення права на освіту

Безумовне право кожної людини на освіту зафіксовано в Конституції, ряді українських законів та міжнародних документах (Додаток 4). 53 стаття Конституції України каже:

Кожен має право на освіту....Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти...,
а в рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 від 4 березня 2004 року роз'яснено:

Доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту ... означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

Проте, в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.15, читаємо:

Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров'я. ... Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини,... якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень. ... Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.

Таким чином, стаття 15 даного Закону, в діючому формулюванні, поділяє всіх дітей на «гідних» отримати освіту і тих, кому це «не дозволяється», і це все - за ознакою наявності чи відсутності щеплень. Іншими словами, дане положення створює явні привілеї для одних громадян і обмеження - для інших, залежно від їх стану здоров'я, що суперечить 24-1 статті Конституції України:

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

На практиці це узаконене порушення Конституції відчувають на собі абсолютно всі, хто з певних причин не має повного комплекту щеплень в момент вступу до дитячого садка/школи/інституту чи іншого навчального закладу. Як правило, вони стикаються або з тривалими клопотами або ж із відмовою в отриманні гарантованої Конституцією освіти. До того ж вся ця ситуація, нажаль, створює передумови для розвитку хабарництва.

Необхідно зазначити, що такої дискримінаційної норми немає в законодавстві жодної європейської країни, а можливо, ніде в світі. Так, наприклад, в ст. 5 Федерального Закону Росії «Об иммунопрофилактике инфекционных болезней» п.2 сказано: «Отсутствие профилактических прививок влечёт... временный отказ в приёме граждан в образовательные и оздоровительные учреждения в случае возникновения массовых инфекционных заболеваний или при угрозе возникновения эпидемий»

Враховуючи викладене, пропонуємо Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України розглянути питання про відновлення в законодавстві України права на освіту (відвідування дитячих закладів), шляхом подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо внесення таких змін до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», які вводять у вказаний закон норму про доступність освіти для всіх дітей, незалежно від наявності чи відсутності щеплень.

Запропонований нами варіант законопроекту надано у Додатку 6.

3. Дискримінація через переконання

Людина, яка свідомо відмовляється від щеплень, робить це на основі власних переконань. Право на свободу переконань та їх вільне дотримування є одним з фундаментальних прав людини, яке закріплене не лише міжнародними документами (Додаток 5), але й законодавством України.

Так, стаття 34 Конституції України каже:
Кожному гарантується право на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах
національної безпеки,... для охорони здоров'я населення,...

Право на відмову від щеплень як методу профілактики не може бути обмежене в цих інтересах, бо обов'язковість згоди пацієнта (а отже і можливість відмови) на медичне втручання (а щеплення безумовно є серйозним медичним втручанням з ризиками, вказаними в документах МОЗ у вигляді можливих ускладнень) - обумовлена в Законі України „Основи законодавства України про охорону здоров'я":

Ст.42: Ризиковані методи профілактики застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта
Ст.43: Згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів профілактики. Щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників

Однак,  в статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» читаємо наступне:

Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.
Обов'язковим профілактичним щепленням підлягають окремі категорії працівників. У разі необґрунтованої відмови від щеплення вони до роботи не допускаються.
У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Очевидно, що дані положення фактично узаконюють дискримінацію людини за ознакою його особистих переконань, позбавляючи його можливості безперешкодно дотримуватися їх.

На практиці це виглядає так, що, наприклад, вчитель, лікар чи інший працівник «окремої категорії», переконаний в необхідності відмови від щеплень, опиняється перед вибором: або відмовитися від своїх переконань і дати згоду на щеплення, або ж, скориставшись наданим законом правом, відмовитися від щеплень і не зрадити своїх переконань, але піддатись за це дискримінації (будучи відстороненим від роботи).  

Враховуючи викладені факти, пропонуємо Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України розглянути питання про усунення в законодавстві України норм, які дискримінують особу через її переконання в області вакцинопрофілактики - шляхом подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо внесення відповідних змін до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Запропонований нами варіант законопроекту надано у Додатку 6.