Лига Защиты Гражданских Прав

Розділ з книги «Безжальна Імунізація» д-ра Олександра Котока, присвячений історії виникнення профлактичних щеплень, зокрема щеплень проти натуральної віспи, та їхнього впливу на поширення цієї хвороби в світі.

Д-р О.Коток – випускник 1-го ММІ ім. І. М. Сєченова (1989 р.), доктор філософії (Ph. D.) Єврейського університету в Єрусалимі (2001 р.), член Європейської асоціації з історії медицини (з 1998 р.), лікар-гомеопат. Автор числених публікацій з історії гомеопатії та рецензій у журналах та збірках академічних робіт наукових спільнот Англії, Німеччини, Голландії, Індії, Росії та України.

У передмові до книги О.Коток розповідає про себе та своє дослідження:

«Я – зви­чайний лікар, лікар-гомеопат, який свого часу захопився історією медицини та захистив докторську (Ph.D.) дисертацію з порівняльної історії гомеопатії у європейських країнах та Російській імпері­ї . Коли я працював над дисертацією та вивчав розвиток медицини у XІX – початку XX ст., то звернув увагу, що дуже багато гомеопатів, серед яких було й чимало фахівців зі світовим ім’ям, гостро виступали проти профілактичних щеплень. Гомеопати досить часто були авторами статей та книжок, що піддавали критиці вакцинацію. Гомеопатів можна було зустріти серед членів різних об’єднань, що протидіяли щепленням. Найбільш відомий російський гоме­опат того часу, д-р Лев Євгенович Бразоль, одночасно був автором двох найзначніших російськомовних робіт, спрямованих проти віспяних щеплень. Цей цікавий факт «гоме­опатичного негативізму» стосовно щеплень не мав прямого стосунку до теми моєї дисертації й не згадувався у ній, але я тоді звернув на нього увагу. Мене було виховано, як і майже усіх медиків, у сліпій вірі про користь щеплень, тому я не міг не здивуватися факту, що лікарі-гомеопати XІX сторіччя – у більшості своїй люди високоосвічені та респектабельні – виступали проти процедури, користь від якої, здавалося, мала б не викликати сумніву за визначенням...

Але найближче й навіть поверхневе знайомство з темою виявило, що в історії щеплень все було зовсім не так однозначно, як це прагнуть довести сучасні пропагандисти масової вакцинації. Подальше ж дослідження питання тільки поглиблювало мої сумніви. Фальсифікація даних, перекручування фактів, безпринципність та нерозбірливість у засобах, жадоба у гонитві за наживою, нав’язування суспільству законів, що суперечать фундаментальним уявленням про свободу особистості, – всі ці невід’ємні риси вакцинаторського «переконування» якось мало поєднувалися з уявленнями про благо, що було принесене у світ Дженнером. Чи може бути так, що багато тисяч людей з усіх верств населення об'єднувалися в організації, що ставили своєю винятковою метою не більш не менш як боротьбу... з власною користю? Ця ідея абсурдна за визначенням, але що ж тоді стояло за масовим рухом проти щеплень у другій половині XІX – на початку XX сторіч? І чому він знову розгортається у наші дні, чому безупинно збільшується кількість батьків, що відмовляються робити щеплення своїм дітям? Чому відмови від вакцинації викликають стільки люті у медичної влади? Чому щеплення роблять дітям у пологових будинках, дитсадках та школах без згоди їхніх батьків? Чому навіть ухвалені закони, що захищають право особистості на вільний вибір у питанні вакцинації, насправді не працюють? Та й взагалі, чому саме щеплення стають предметом окремих державних законів, чому не інші медичні процедури?»

Читати текст розділу про Натуральну віспу у форматі PDF