Народ, почитайте, пожалуйста, мою касацию - друг чего упустил, или непонятно/сложно/не то написал.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ
НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду
від ДАТА по справі №
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України ПІБ за № від ДАТА. відкрито касаційне провадження у адміністративній справі за скаргою завідуючої поліклінічним відділенням лікарні ПІБ на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від ДАТА по справі № за позовом ПІБ до завідуючої поліклінічним відділенням ПІБ про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дії.
Ухвала була отримана мною ДАТА, наданий ухвалою строк подання заперечення — 10 днів.
ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПОЗИВАЧА НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
Доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, не відповідають матеріалам справи.
● 1. Так, у касаційній скарзі відповідач пише:
ПІБ ДАТА звернувся до завідуючої поліклінічного відділення лікарні із заявою №, в якій просив завершити оформлення довідки ф. 026/о та вирішити питання про відвідування дитиною дошкільного навчального закладу лікарсько-консультативною комісією.
Судом апеляційної інстанції не було взято до уваги ту обставину, що в судовому засіданні першої інстанції встановлено та не заперечується ПІБ той факт, що останнього було усно повідомлено про те, що за його заявою ініційовано засідання комісії з щеплень, яке відбулося в АДРЕСА у приміщенні дитячої поліклініки ДАТА о 14-00 год. Тобто прохання ПІБ, викладене в заяві від ДАТА про повідомлення його про час і місце засідання комісії з щеплень було виконано та доведено до ПІБ.
Насправді, судом апеляційної інстанції цей факт був розглянутий та отримав належну оцінку, що видно з його рішення.
У своїй заяві № від ДАТА я просив оформити довідку про стан здоров’я моєї дитини ф. 026/о, яка є необхідною для вступу її до дошкільного навчального закладу, а, у разі необхідності винесення цього питання (тобто оформлення довідки) на розгляд лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) — скликати ЛКК у поліклініці за місцем проживання. Питання про відвідування закладу, до якого дитина ще навіть не вступила, перед ЛКК я взагалі не ставив, як це видно із моєї заяви (у матеріалах справи)!
Крім того, у заяві № не згадується названа відповідачем «комісія з щеплень», яку протягом розгляду справи у двох інстанціях відповідач наполегливо намагається ототожнити із лікарсько-консультативною комісією. Відповідач запевняла, що комісія з питань щеплень (правильна назва згідно наказу про її створення) «складалася з тих членів та мала ті ж повноваження, як і лікувально-консультативна комісія».
Твердження про однаковий склад обох комісій є безпідставним: протягом розгляду справи в обох інстанціях відповідачем не було надано наказу про створення ЛКК, яким встановлювався її персональний склад. А твердження про однакові повноваження прямо суперечить матеріалам справи. ЛКК визначає придатність особи займатися певною діяльністю чи виконувати певні дії та розглядає, наприклад, такі питання:
— про відвідування дошкільного навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень (за наказом МОЗ №434 від 29.11.2002 р.)
— направлення хворих на огляд до комісій для встановлення інвалідності (згідно Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ №1317 від 3.12.2009 р.)
Однак, наказ головного лікаря КЗ «Центральна міська лікарня» № від ДАТА про створення комісії з питань щеплень (наданий відповідачем) не згадує такі питання і не наділяє комісію з питань щеплень відповідними повноваженнями по їх вирішенню. А згідно п. 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень (наказ МОЗ №48 від 03.02.2006 р., діяв на той момент) комісія з питань щеплень розглядає питання щодо медичних протипоказів, а не відвідування закладів чи оформлення документації, тобто це є два різні органи із різними повноваженнями.
Твердження відповідача, що лікарня надала відповідь на моє звернення вх. № від ДАТА (тобто на іншу заяву — у матеріалах справи), не стосується питання ненадання відповіді відповідачем на заяву №.
Тобто, відповідач не тільки не вирішила порушені в заяві № питання, але й взагалі не надала на неї відповіді всупереч ст. 19 ЗУ «Про звернення громадян», що і було приведено судом апеляційної інстанції у своєму рішенні.
● 2. Щодо питання стосовно типу закладу, для вступу у який оформлялася довідка, відповідач зазначає наступне:
Судом апеляційної інстанції не було враховано той факт, що відповідно до витягу з ЄДРПОУ повна назва закладу, куди намагався влаштувати свою дитину позивач, значиться: Дошкільний навчальний заклад «Ластівка» (ясла-садок комбінованого типу).
Судом апеляційної інстанції цей факт не був врахований через те, що назва закладу, на відміну від його типу, не має жодного юридичного значення: у відповідних нормативно-правових актах назви закладів не згадуються.
Відповідач вірно приводить посилання на ЗУ «Про дошкільну освіту», ст. 12 якого визначає даний заклад як дошкільний навчальний заклад (що і підтверджується витягом з ЄДРПОУ — у матеріалах справи). Але це унеможливлює застосування відповідачем до нього норми ст. 15 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій згадуються лише дитячі заклади (із перерахуванням їх підтипів: виховні, навчальні, оздоровчі та інші). Дитячій заклад — юридичний термін, тип закладу, визначений у законодавстві, наприклад, у ст. 14 ЗУ «Про оздоровлення та відпочинок дітей»: «до дитячих закладів оздоровлення належать… дитячий заклад санаторного типу…, дитячий центр…, позаміський заклад оздоровлення та відпочинку…; до дитячих закладів відпочинку належать… табір з денним перебуванням…, дитячий заклад праці та відпочинку…, наметове містечко…». Проте відповідач намагається штучно «притягнути» навчальний заклад, створений для реалізації гарантованого Конституцією права на освіту, до дитячих таборів відпочинку, аби застосувати до нього норму ст. 15.
● 3. Підставою для подання позову проти завідуючої поліклінічним відділенням ПІБ було порушення нею права моєї дитини на освіту, гарантованого ст. 53 Конституції. Звертаю увагу суду, що ані в судах першої та апеляційної інстанцій, ані в даній касаційній скарзі відповідач жодним чином не згадує причину позову і не дає пояснень щодо можливості реалізації цього права моєю дитиною після невидачі нам документів для вступу до навчального закладу. Однак, суд апеляційної інстанції взяв до уваги не лише перелічені відповідачем норми закону, але й протиріччя її тверджень Конституції.
Стаття 53 Конституції України гарантує кожному право не на освіту взагалі, а на отримання освіти конкретним шляхом: «в державних і комунальних навчальних закладах», причому, згідно рішенню Конституційного суду України №5-рп/2004 від 04.03.2004, в отриманні освіти цим шляхом не може бути відмовлено нікому! Порядок реалізації громадянами цього свого права визначено законодавством: згідно «Положенню про дошкільний навчальний заклад», затвердженого постановою КМУ №305 від 12.03.2003 р., прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється на підставі «заяви батьків…, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження». Неможливість отримати медичну довідку призводить до неможливості реалізації права на освіту в державних і комунальних навчальних закладах.
Однак, серед наданих відповідачем матеріалів немає жодного пояснення щодо наведеного в позові твердження про порушення нею цієї норми Конституції. Згідно ст. 8 Конституції, саме вона має найвищу юридичну силу. Тому говорити про правомірність дій відповідача припустимо було б, лише навівши приклад того, як можна реалізувати право на отримання освіти в державних і комунальних навчальних закладах без надання необхідної медичної довідки. Такого прикладу відповідач не навела і не змогла б навести, бо законодавство не передбачає вступ до навчальних закладів у відсутності документів.
● 4. Твердження відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є повністю безпідставними — у скарзі не наведено жодного конкретного прикладу такого порушення.
Підсумовуючи вищенаведене:
— відповідачем не наведено доказів надання відповіді нею на мою заяву № від ДАТА і матеріали справи цієї відповіді не містять;
— відповідач не надавала пояснень щодо твердження про порушення нею права моєї дитини на освіту, гарантованого ст. 53 Конституції, наведеного у позові;
— відповідач не привела у скарзі прикладів порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Враховуючи перелічені заперечення на касаційну скаргу, вважаю, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від ДАТА по справі № за позовом ПІБ до завідуючої поліклінічним відділенням ПІБ ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а касаційна скарга ПІБ не може вважатися обґрунтованою.
На підставі ст. 216, 223, 224 КАС України,
ПРОШУ:
Залишити касаційну скаргу ПІБ без задоволення, а рішення Київського апеляційного адміністративного суду від ДАТА по справі № за позовом ПІБ до ПІБ — без змін.
Зважаючи на ключову роль цієї справи у питанні отримання освіти моєю дитиною, згідно ст. 216 КАС, заявляю клопотання про розгляд справи за моєю участю. Прошу завчасно повідомити мене про час і місце судового розгляду по касаційній скарзі ПІБ.
