Вовкина.Мама
Гость
|
|
« : Ср, 29 Дек 2010, 00:23 » |
|
Источник luka-notaras.narod.ru/statya-krestovskaya.doc Дітям, їхнім батькам та вчителям Наталя Крестовська доктор юридичних наук, професор кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ: Чи варто її боятися? В останні місяці словосполучення «ювенальна юстиція» не сходить з газетних шпальт та Інтернет-ресурсів, причому «завдяки» зусиллям окремих, але дуже агресивних медіа воно є украй демонізованим і розглядається як посягання на батьківські права, моральні та релігійні цінності, традиції суспільства тощо. Що ж таке ювенальна юстиція насправді? Перш за все визначимося термінологічно. Обидва слова мають латинське походження, як це й прийнято у правознавчій термінології. Юстиція - це сукупність державних органів, що здійснюють правосуддя. Ювенальний — молодий, юний. У найпростішому варіанті «ювенальна юстиція» - це судоустрій та судочинство у справах про правопорушення неповнолітніх. На відміну від звичайного кримінального судочинства ювенальна юстиція має виховну, а не каральну спрямованість. Кримінальна юстиція для дорослих має на меті виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів. Неповнолітній же правопорушник розглядається як особа, яку ще можна перевиховати, якій треба дати другий шанс для адаптації до життя у суспільстві. Ювенальна юстиція враховує той факт, що нерідко у конфлікт з законом потрапляє дитина, яка опинилась у складній життєвій ситуації. Таку ситуацію може спричинити сирітство або відсутність батьківського піклування, безпритульність, жорстоке поводження або експлуатація з боку дорослих тощо. Саме тому ювенальна юстиція має співпрацювати з соціальними службами, сім'ями, школами, громадськими організаціями, що опікуються дітьми, а її значення та діяльність виходять за межі суто юридично-судових установ. Сучасна ювенальна юстиція - це система державних органів та інституцій громадянського суспільства, яка здійснює: • правосуддя щодо дітей, які вчинили правопорушення; • профілактику та попередження правопорушень дітей; • профілактику та попередження правопорушень проти дітей; • захист прав дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації.
Моделі ювенальної юстиції Ювенальна юстиція у різноманітних формах існує сьогодні у всіх розвинутих країнах світу. її найпоширеніші моделі: 1) судова модель, центральною ланкою якої є спеціалізований ювенальний суд. Усі Інші державні та громадські інституції є допоміжними ювенальному суду, працюють за його приписами та планами. У свою чергу ця модель має два підвиди: англосаксонський та континенентальнй. Континентальні ювенальні суди (Франція, Німеччина) мають широку предметну, але строго персональну підсудність - всі види правопорушень неповнолітніх розглядаються саме там і, разом з тим, суд розглядає справи дітей, які потребують допомоги з боку держави. Англосаксонська модель (США, Англія та Уельс, Австралія) має строго персональну та обмежену предметну підсудність: ювенальному суду підсудні усі види правопорушень неповнолітніх за винятком тяжких злочинів, які розглядаються звичайними «дорослими» судами (цим особливо відмічена американська система ювенального судочинства); 2) адміністративна модель, центральне місце в якій посідають адміністративні комісії, що розглядають справи про правопорушення неповнолітніх (приклад - Шотландія). Слухання здійснюється трьома членами комісії - представниками місцевої громади, які мають відповідну освіту. Слухання повинні бути неформальними і конструктивними, на них обов'язково повинні бути присутніми дитина, її батьки або опікуни, а також соціальний працівник, педагог або інший фахівець. Подібна система багато в чому нагадує радянські комісії у справах неповнолітніх 20-х рр. минулого століття; 3) змішана модель, яка являє собою поєднання адміністративної та судової ювенальної юстиції (скандинавські країни). Так, судова система Швеції не має окремих ювенальних судів, але в рамках місцевого суду працює ювенальний суддя або створюється ювенальний відділ суду для розгляду справ неповнолітніх. Окремою посадовою одиницею є також ювенальний прокурор. Головну ж роль відіграють ювенальні муніципальні центри та керівна Національна рада, які здійснюють різнотипні програми профілактики злочинності та правопорушуваності неповнолітніх. Отже, як бачимо, нічого антибатьківського і аморального в ювенальній юстиції немає. Ювенальна юстиція виступає як поле взаємодії держави та громадянського суспільства у сфері протидії правопорушуваності дітей та молоді. Соціальна насиченість ювенальної юстиції вимагає, щоби в розбудові її інститутів брали активну участь не тільки державні органи, але й громадськість. Ось чому українське суспільство має знати достовірну інформацію про ті «страшилки», якими його годують супротивники ювенальної юстиції. На першому місці серед них - твердження про те, що: «ювенальна юстиція настроює дітей проти батьків, узаконює неповагу дітей до батьків і навіть провокує доноси на них, не дозволяє застосувати примус щодо дитини, без якого виховання неможливе». В реальності всі чинні обов'язкові та рекомендаційні міжнародні стандарти ювенальної юстиції, а також діючі у переважній більшості країн світу системи ювенальної юстиції визнають, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Збереження цілісності сім'ї, виховання дітей в умовах стабільної та благополучної сім'ї розглядається як найбільш потужний ресурс запобігання злочинності неповнолітніх (про це говориться у Керівних принципах ООН щодо запобігання злочинності неповнолітніх, 1990 р.). Якщо ж дитина уже вчинила правопорушення, то й тут ювенальна юстиція охоплює різні форми співпраці з батьками. Зокрема, за Мінімальними правилами ООН здійснення правосуддя щодо неповнолітніх: • батьки першими мають негайно повідомлятися про затримання дитини; • віддання під нагляд сім'ї до судового розгляду вважається першочерговим запобіжним заходом; • батьки або опікуни мають право на присутність під час судового розгляду справи. Ще більш докладно права та обов'язки батьків у сфері ювенальної юстиції відображені також у рекомендаційному акті Комітету Міністрів Ради Європи, адресованому країнам-учасницям (у тому числі - Україні) «Європейські правила щодо неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів» (2008 р.), а саме: • залучення батьків до правових процедур та застосування санкцій чи заходів, за винятком того, коли це суперечить кращим інтересам неповнолітнього (таким винятком, наприклад, може бути ситуація, коли неповнолітнього у злочинну або асоціальну діяльність втягнули саме батьки); • застосовування громадських санкцій чи заходів щодо неповнолітнього повинно якомога більше поважати існуючі стосунки з їхніми сім'ями; • виправні заклади для неповнолітніх правопорушників мають розташовуватися у місцях, зручних для відвідування і забезпечення зв'язків неповнолітнього з рідними; • працівники виправного закладу повинні підтримувати неповнолітнього у прагненні повернутися до сім'ї. Можливо, найбільш яскравим прикладом залучення батьків до ювенальної юстиції є практика Новій Зеландії. У цій країні всі справи про правопорушення неповнолітніх підлягають судам у справах молоді. Але переважну більшість справ (за винятком особливо тяжких насильницьких злочинів) суд передає на розгляд сімейних конференцій, в яких беруть участь правопорушник, потрепілий та члени їхніх сімей, також інші, важливі для учасників конфлікту особи (наприклад, тренер, вчитель, соціальний працівник тощо). Сімейна конференція вирішує, чи слід переслідувати підлітка у кримінальному порядку, і якщо ні, то яким чином вирішити справу, причому пріоритет віддається альтернативним (некаральним) заходам. Підліток та його сім'я мають сформулювати план виправлення результатів вчиненого правопорушення і неухильно його дотримуватися. Що до нібито повної заборони примусу щодо дитини, то недосвідчені наші громадяни просто плутають примус, насильство та покарання, повністю ототожнюючи їх. Тому потрібно розібратися у сутності цих понять. 'НЯ Примус - це вплив на свідомість та поведінку дитини з метою спонукати ЇЇ виконання поставлених перед нею завдань всупереч її волі. Зазначимо, що сучасна педагогіка, як і право, стоять на позиції визнання примусу як методу виховання, але застосування його як останнього засобу в черзі виховних методів. Перевага має надаватися переконанню, власному позитивному прикладу, педагогічній вимозі. Домашнє насильство - за українським законодавством це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю. І, нарешті, покарання - це інститут кримінального права, який законодавством визначений як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. На відміну від примусу, який може носити і державний, і сімейний, і педагогічний характер, покарання здійснюється виключно державою. Що ж до того, що нібито ювенальна юстиція провокує доносити на батьків, то зазначимо, що слід відокремлювати доноси від права дитини на участь у сімейному та суспільному житті. І це право забезпечується не стільки ювенальними судами, яких в Україні немає, скільки чинним законодавством. Так, стаття 171 Сімейного кодексу України наголошує, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками чи іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Принцип участі забезпечується ще деякими актами національного законодавства. Думка дитини має бути врахована при вирішенні державними органами питання про громадянство дитини. Закон України «Про попередження насильства у сім'ї» дає можливість дитині звернутися до відповідних органів із заявою або повідомленнями щодо актів вчиненого домашнього насильства. Статті 3 та 10 ратифікованої Україною Європейської Конвенції про здійснення прав дітей надають дитині деякі процесуальні права, зокрема, право бути поінформованою та висловити свою думку під час розгляду справи. Указані нами правові норми аж ніяк не спонукають до доносів, вони лише забезпечують участь дитини у правовому житті. Більше того, незнання дітьми цих норм (яке є практично суцільним) призводить до того, що нерідко діти не звертаються по допомогу, аж поки не стає запізно. Так, високим залишається рівень самогубств серед дітей, а статистика дітей, потерпілих від злочинів, в Україні не ведеться. У сусідній Росії, де така статистика є, за останній, 2009 рік було зареєстровано 106 тис. злочинів щодо неповнолітніх, 108 тис. дітей і підлітків були визнані потерпілими від злочинів, 68 тис. з них постраждали від насильницьких посягань. При цьому 4 тис. насильницьких злочинів були вчинені щодо дітей їхніми батьками. Другим надзвичайно поширеним у противників ювенальної юстиції гаслом є таке: «Ювенальна юстиція означає масове втручання держави у сімейне життя і жорстоке відібрання дітей у батьків за найменшу провину». Спробуємо розібратися у тому, що ж являє собою державне втручання у приватне життя. Це широке за своїми цілями та методами поняття. До нього входять не тільки обшук приватного житла та збір інформації про особу, підозрювану у вчиненні злочину. Надання соціальної та матеріальної допомоги малозабезпеченій сім'ї - це теж варіант втручання. Адже для того, щоб визначитися, яка саме допомога потрібна і в якому обсязі, слід з'ясувати, в якому становищі перебуває ця сім'я. Більше того, в деяких випадках було би доцільним посилити державне втручання у сімейні справи. Зокрема, виплата допомоги на новонароджену дитину мала би контролюватися більш суворо, адже нерідко «дитячі» гроші витрачаються не на потреби дитини, а на вирішення інших проблем (і добре, якщо не на міцні напої).
|